Криза – це ще не кінець світу

Здається, що може бути гірше, ніж фінансові проблеми? Людині, яка з ними не стикається, легко говорити про це. Але повірте, будь-яка криза – чи фінансова, чи особиста – це ще не кінець світу. Не варто рюмсати з приводу “яке ж погане і несправедливе життя”. Треба взяти себе в руки і йти далі.

Криза змушує людей відповідальніше ставитися до своєї роботи та професії. І, як наслідок, підвищується ефективність праці – збереження робочого місця тепер стає чудовою мотивацією для робітника, а також можливістю для роботодавця уникнути “текучості кадрів” чи наймання нових працівників замість існуючих.

Такі непевні часи, як зараз – чудова можливість для тих, хто мріяв про власну справу, невеликий бізнес. Так, і в цій сфері є певні ризики. Але скажіть мені, де їх немає? Якщо на те пішло, то ми ризикуємо кожного дня, приймаючи ті чи інші рішення. Кожне наше рішення здатне змінити наше життя.

Теперішня невизначеність і смута – час для змін. Візьміть для себе девіз передвиборчої кампанії Барака Обами: “Change we need“.

Час відкрити в собі нові можливості. Криза є ще одним стимулом для власного самовдосконалення. Підіть на курси іноземних мов. Запишіться до спортзалу. Додаткові професійні або життєві сили вам лише підуть на користь.

Час струсити з себе пил марнотратного життя. Особливість кризи в Україні полягає в тому, що наша держава занадто довгий час жила в стані “споживацької коми”. 70 років у складі Радянського Союзу не могли пройти безслідно. За цей час (не без допомоги комуністичної влади) в людей складалися досить хибні уявлення як про сам ринок, так і про базові економічно-фінансові відносини. Звісно, люди звикли і раніше жити в невибагливості та “сірості” життєвого побуту, але радянська ідеологія лише посилила цей фактор, обмеживши народ у виборі, – за часи тотального дефіциту найнеобхідніших продуктів, за часи дуже вузького асортименту різноманітної продукції (взяти хоча б одяг) фактично не існувало такого поняття, як задоволення матеріальних потреб – бо на це не було ні пропозиції, ні надто великого попиту (пересічний громадянин навряд чи міг дозволити собі такі покупки). І ось Україна стає незалежною, капіталізм йде в маси, а за одне десятиліття починається стрімке зростання добробуту населення (з 2000-х). І що ми бачимо? Люди дають волю всьому тому, що роками пригнічував СРСР. Споживчий бум стає ледве чи не основою економіки – бо свої кошти народ починає витрачати, мабуть, так само швидко, як і заробляє. Ключова фраза “Якщо є у сусіда – то чим я гірший?”.

Я думаю, саме така психологія споживання довела фінансові відносини до абсурду – коли банки роздавали кошти наліво і направо, а слово кредит стало тою чарівною паличкою-рятівницею. Кредит можна було отримати навіть на найдрібніші покупки, при тому ж без довідок про доходи. А що зараз? Зараз кредит – вже не чарівна паличка, це слово, що наводить жах на тисячі сімей по всій країні. Ось нехай банки і закривають скриньку Пандори, котру самі ж і відкрили, спекулюючи на пострадянській психології нещасних людей.

Хто винен? Винні всі: і влада, що закривала очі на наростаючі дефіцити економіки, і банки, що безкарно маніпулювали кредитами, і самі люди, що втягували себе у фінансові залежності, не маючи для цього реального, стійкого підгрунтя.

Що робити? В першу чергу треба зробити найважче – змінити сам стиль життя. Бо воно зараз вже зовсім не таке, яким було, приміром, минулого літа чи весни. Якщо у вас немає чималих заощаджень у вигляді коштів, нерухомості, або інших активів – то не варто ходити по магазинам з роззявленим ротом. Треба працювати й надалі, максимально оптимізовуючи свої фінансові можливості.

Америка пережила Велику депресію 1929 року, Європа пережила дві Світові війни. Згадайте своє життя у 90-х роках, якщо ви це можете зробити. Всі ми обмежувалися лише найнеобхіднішим, але це не заважало нам відчувати себе повноцінними людьми. Хоча тоді фінансова ситуація була дуже поганою. Особисто я, наприклад, не знаю, як повів би себе, будучи у відповідному віці в той час. За останні кілька десятиліть ми зробили кілька кроків вперед у плані матеріального забезпечення та споживання. Хіба так важко зробити один крок назад? Так, це буде неймовірно важко – відмовитись від того, до чого ми звикли за останні роки, ця зміна вимагатиме від вас змінити саме життя. Але ж ви хочете “втриматись на плаву”, чи не так? Залишіть у своєму “фінансовому меню” лише найнеобхідніше.

Викиньте все зайве на смітник, – звісно, не буквально. Думаю, ніхто ще не помер від того, що утримався від покупки рідкокристалічного, великого та блискучого монітору, або ж нової, “супертрендової” мобілки. Це не ті речі, які забезпечують нашу життєдіяльність. Люди здатні подолати більшість труднощів. Давайте в це вірити разом!

Можливо, Вам буде цікаво

By