Наша розповідь про людей, які пройшли через горнило фашистських концентраційних та робочих таборів. Життя близько 3 млн. українців забрали фабрики смерті. Зовсім юні наші співвітчизники тяжко працювали під дулами автоматів без зарплатні та вихідних, голодні, принижені, тавровані. Так, вступивши на територію табору вони ставали номерами, людьми без імені та прізвища, і зверталися до них за номером, який спеціальним тавром позначався на руці назавжди.

Минулого тижня у Новомосковському музеї ім. Петра Калнишевського демонструвалася виставка «Імена замість номерів», представлена німецькою організацією «Акція спокути – служіння справі миру», яка розповідає про біографії 22 колишніх в’язнів табору Дахао.

Затамувавши подих, слухали присутні, серед яких було багато школярів, голову ради Новомосковського відділення в’язнів жертв нацизму Людмилу Іванівну Коваленко, котра народилася в таборі. – Людина, якій замість імені дали номер, ніколи не може бути вільною, – з гіркотою каже жінка. До Новомосковська з концентраційних таборів повернулося 32 людини, і тільки 2 з них живі сьогодні. Людмила Іванівна закликала молодь, яка будуватиме майбутнє країни, не допустити фашизму, і пам’ятати як про героїв, так і про невинних жертв, яких після повернення на Батьківщину звинувачували у роботі на ворога.

Михайло Федорович Гаврюшин із села Вільного зі сльозами на очах продемонстрував присутнім номер на руці, який кожного дня нагадує йому про жахи, які довелося пережити. Неповнолітнім його вивезли до гітлерівської Німеччини, де довелося працювати і на автозаводі, і у солевій шахті, і на земельних роботах, і на будівництві нових концентраційних таборів. Німеччина, Франція, знову Німеччина, останній табір – Дахао, звідки був визволений американськими військами. Скільки б часу не минуло, не зітреться із пам’яті пережите.

Гіркими спогадами про перебування у Німеччині у концентраційних та робочих таборах поділилися Любов Пантеліївна Чавко та Ганна Олексіївна Петрушина, закликаючи молодь шанувати старших, піклуватися про них, і побажали їй ніколи не пережити таких поневірянь, які випали на їх долю.

Присутній на виставці секретар міської ради Борис Васильович Мазур закликав молодь замість героїв блокбастерів цінувати і захоплюватися тими людьми, котрі пройшли через горнила війни. – Ось наші герої, і ми разом з депутатським корпусом приділятимемо найбільшу увагу всім ветеранам, підтримуватимемо, допомагатимемо, – завірив держслужбовець.

На важливості подібних заходів наголосила голова Дніпропетровського обласного осередку фонду Ігоря Лушникова Антоніна Олексіївна Ромашко, яка згадала про своє дитинство в окупованому Дніпропетровську, ознайомивши присутніх із пересувною виставкою.

Пісня «Ave Maria» у виконанні Анни Гаращенко пролунала як данина пам’яті тим, хто страждав у неволі, хто повернувся додому, і тим, кого вже нема серед нас.