Українські націоналісти: хто вони?

Українські націоналісти: хто вони?


   30 марта 2010     3342
Ця публікація народилась під впливом почутого на зібранні інтелігенції міста за «круглим столом», який було проведено під керівництвом Н. Дігтяр у читальній залі міської бібліотеки за темою, що винесена в заголовок. Своїми міркуваннями поділились фахові історики: викладач ДНУ О. Слісаренко, А. Чемерис, Є. Шульга, М. Триленко, кандидат філологічних наук Е. Шаповалова. В обговоренні теми взяли участь Голова Ради ветеранів територіальної організації «Присамар’я» М. Васюк, голова проводу міської організації Конгрес Українських Націоналістів В. Кабацюра та ін.

Організація українських націоналістів (ОУН) - український національний політично-військовий рух, що виник і діяв для здійснення єдиної мети - встановлення незалежної української держави.

28.01 - 3.02.1929 р. у Відні відбувся установчий конгрес українських націоналістів, на якому було обрано Провід українських націоналістів у складі 9 осіб під головуванням Євгена Коновальця (14.6.1891 - 23.5.1938). Також було прийнято статут і основні напрямки політичної лінії ОУН. Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій території, де купно розселені етнічні українці, оскільки кордонів України не існувало.

Другий великий конгрес ОУН проходив у Римі 27.8.1939 р. Головою організації обрали Андрія Мельника (12.12.1890 - 1.11.1964). Після краху Польщі у 1939 р. з ув’язнення вийшов С. Бандера (1.12.1909 - 15.10.1959) і вже 10.2.1940 р. сформував свою фракцію, яка у квітні 1941 р. провела власний Другий надзвичайний конгрес у Кракові, обрала Степана Бандеру головою та прийняла програму, що наново підтвердила основні рішення 1929 року. Дві новостворені фракції, за іменами своїх лідерів, стали відомі як ОУН (б) «бандерівці» та ОУН(м) – «мельниківці». Під час війни ОУН(б) прийняла назву ОУН(р)- революційна. Було ще декілька малозначущих побічних ОУН.

Обидві фракції, розуміючи невідворотність війни між Німеччиною і СРСР, розраховували використати ситуацію для встановлення незалежної Української держави. Тому кожна з них шукала тактичного союзу з німцями. За згоди німецького командування, ОУН(б) сформувала два батальйони (понад 600 чол.) – «Нахтігаль» і «Роланд», які мали стати ядром майбутньої української армії.

Відразу після вторгнення німецьких військ на територію СРСР, ОУН(б), сподіваючись, що поглинутим проблемами війни німцям буде не до них, проголосила 30.6.1941 р. у Львові Акт створення української держави і сформувала Українське державне правління на чолі з Ярославом Стецьком (19.1.1912 - 5.7.1986). Одначе, Гітлер і його оточення пильно слідкували за українцями. С.Бандеру та кількох його спільників заарештували. Багато членів ОУН(б) були вбиті та замордовані у концтаборах. А. Мельника до січня 1944 р. тримали під домашнім арештом у Берліні. Керівництво організацією здійснював М. Лебедь, який у травні 1943 передав повноваження Роману Шухевичу (30.6.1907 - 5.3.1950).

Восени 1942 р. обидві фракції утворили збройні загони на Волині й Поліссі для боротьби з німцями, польською Армією Крайовою, радянськими партизанами і військовими частинами, котрі поводили себе з населенням як переможці. Загони досить швидко поповнювались новобранцями із місцевого населення. Так сформувалась Українська Повстанська Армія (УПА). На весну 1944 р. її чисельність становила 25-30 тис. чоловік.
На третьому надзвичайному Великому зборі 21-25.8.1943 р. ОУН(б) засудила «інтернаціоналістичну та фашистську націонал-соціалістичні програми та політичні концепції…» так само, як і «російський комуно-більшовизм», та запропонувала «…систему вільних народів у власних самостійних державах…», як «єдиного ладу, який дасть справедливу розв’язку національних і соціальних питань».

З 1943р. УПА почала вести відкриту боротьбу і з німцями, і з радянськими військами. Патріоти вели боротьбу не у містах, селах, дворах Росії чи Німеччини. Стріляли і вбивали непрошених активістів не на вулицях Москви, Ленінграда, Іркутська, Владивостока, Пермі чи навіть Курська та Бєлгорода. ОУН – УПА та їх чисельні місцеві послідовники відстоювали своє право жити на своїй одвічній території за своїми одвічними звичаями у своїх одвічних містах, селах, вулицях, подвір’ях. Вони не запрошували до себе радянських місіонерів. Більше того, відверто не бажали сприймати комуністичну ідеологію. І заявили про це рішуче мовою гвинтівок, кулеметів, партизанською війною. Радянська влада їх почула, але не захотіла зрозуміти. Вона й не могла поступити інакше. Надто явною була загроза існуванню УРСР, СРСР і самій більшовицькій владі. В цьому вся суть війни більшовицької влади на знищення ОУН-УПА. Боротьбу з партизанами вели регулярні війська Червоної Армії і НКВС, озброєні артилерією, танками, літаками. Загальна чисельність військ сягала понад 580 тис. чоловік. На початку 1948 р. тільки в Галичині діяли 156 спецгруп НКДБ, які, видаючи себе за вояків УПА, здійснювали жорстокі каральні операції над мирним населенням – спалювали не тільки окремі подвір’я, а й повністю хутора і села, вбивали в них як окремих осіб, так і сім’ями, винищували все населення, провокуючи ворожнечу до повстанців.

28 квітня 1943 р. у Львові та деяких окружних містечках Галичини відзначали створення дивізії СС «Галичина». ОУН до цієї справи непричетна. Абревіатура СС означає «Січові стрільці» і до відомої SS ніякого відношення не має. За наказом М. Бормана і Й. Геббельса дивізія комплектувалась виключно галичанами. Військові дії вела проти Червоної Армії, проти партизанів Ковпака, партизанів Югославії. Війну закінчила в Австрії. Багато вояків перейшли на бік американських військ. Понад 9 тисяч були інтерновані англійцями і утримувались у концтаборі в Італії. На Нюрнберзькому суді Радянський Союз наполягав на осуджені «Галичини», як військових злочинців. Але надати суду достовірні і переконливі докази не зміг. В 1947 році інтернованих звільнили і вони роз’їхались у різні країни Європи і Америки.

19 липня 1944 р. особовий склад УПА склав присягу на вірність справі незалежної України. В ній, зокрема, говорилось: «Клянусь боротися за цілковите звільнення від ворога всіх українських земель… Слава Україні!».
Глибоко під землею були розташовані друкарні, шпиталі, сторожові пости, бібліотеки, архіви, склади, казарми для вояків. Протягом 1945–46 років радянські органи безпеки і військові знайшли 28969 таких схронів (криївок). В них знаходилось понад 300 радіостанцій, 100 типографій.

За весь час збройної боротьби під час Другої світової війни і повоєнний період через УПА і підпілля ОУН пройшло понад 400 тис. чоловік, майже вдвічі більше, ніж через радянські партизанські загони. За даними НКВД УРСР, за період з лютого 1944 по 1.1.1946 р. було убито -103313, затримано - 110785, заарештовано – 15959, прийшли з повинною – 50 тис. бійців УПА.

Сьогодні дехто звинувачує ОУН –УПА у співпраці з фашистами-гітлерівцями. Так, ситуативна співпраця, а, головним чином, наміри до співпраці були. Був лист 1941 р. С. Бандери до гітлерівського керівництва Німеччини про готовність ОУН взяти участь у створенні в Європі нового порядку. Було постачання німцями УПА зброї та інструкторів. За лютий 1944 - грудень 1946 р. служби ОУН-УПА стратили 11725 платних агентів радянських спецслужб, з яких 6980 були вихідцями із Західної України. За 1944-1945 р.р. було вбито шкільних вчителів на Львівщині - 16, на Волині – 16, на Тернопільщині – 127. Переважна більшість вчителів, котрих присилали в західні із східних областей України, були агентами НКВД. Спілкування з дітьми та підлітками давало гарний розвідувальний матеріал. Спалювали школи, як осередки комуністичної ідеології і виховання. Все це було.

Але у ті ж часи мала місце і інша, незрівнянно широкомасштабніша і різнобічніша радянсько-фашистська співпраця. Вождь Сталін на весь світ проголосив тост за здоров’я вождя Гітлера. 23 серпня 1939 року стався підпис Молотовим і Ріббентропом договору і таємної угоди про мир і співпрацю, за якою реально між СРСР і Німеччиною здійснився переділ Польщі, Прибалтики і Румунії. Тобто не наміри, а конкретні дії по встановленню у Європі нового порядку. Відомо, що ще з другої половини 1930-х років уже фашистська Німеччина мала неподалік Ліпецька і в Криму свої навчальні заклади і полігони з підготовки для вермахту льотчиків, десантників, танкістів. Широко відомо про безпрецедентно потужне постачання Радянським Союзом до Німеччини залізної і марганцевої руд, металобрухту, зерна, деревини. Ешелони із СРСР перетинали кордон навіть у ніч нападу німецько-фашистських військ на СРСР. Більш жвавої економічної і військової співпраці СРСР не мав перед війною з жодною європейською державою. Тому звинувачення світової спільноти, що сталінсько-більшовицький режим СРСР добряче приложив руку до забезпечення виживання і укріплення гітлерівського фашизму, мабуть, не безпідставні. А вже скільки мільйонів безвинних людей замордували і розстріляли більшовицькі каральні органи у своїй країні, то і до цих пір ще остаточно не порахували. Свого часу більшовики, а зараз їхні послідовники стверджують, що то були відносини виключно ситуативні. При цьому дійсно ситуативні політичні і військові відносини з Німеччиною ОУН-УПА вважають настільки тяжкими, що й порівняти ні з чим.
Без сумніву, і міра вини, і наслідки співпраці названих сторін з фашистами незрівнянні. При цьому той, що має більшу провину, гаряче таврує того, що має набагато меншу, сподіваючись, що тим відволіче від себе увагу довірливих і необізнаних.

Взагалі, Москва з сивої давнини здійснює свою зовнішню і внутрішню політику так, яка йде на користь тільки їй. Тому в скрутних ситуаціях вона неодноразово кидала Україну, вистилаючи нею собі шлях до кращого. І свої дії, як і притаманно великодержавному шовінізму, Москва вважає братніми і бездоганно правильними. Як належне, присвоїла собі ім’я Русь, як належне забрала у Києва кафедру першосвященника, як належне співпрацює з НАТО, гнівно докоряючи за те ж саме Києву.

Збройна партизанська війна УПА на теренах Волині, Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської областей, Закарпаття, Буковини і навіть Кубані продовжувалась аж до 1952 року.
Після війни ОУН знаходилась в еміграції, звідки ідеологічно спрямовувала бойові дії УПА проти радянської влади на теренах переважно Західної України.

Еміграційні націоналістичні організації, що були засновані у 1930 роках, такі, як Організація державного відродження України (США), Українське національне об’єднання (Канада) та Українська національна єдність у Франції після 1940 р. стали на бік ОУН. Організація мала друковані багатотиражні видання в Америці, Канаді, Франції, Бразилії, Аргентині.

Прагнучи знищити соціальні корені УПА, радвлада 25 листопада 1944 р. вирішила всіх близьких родичів членів УПА та ОУН, включаючи неповнолітніх, вислати до Комі АРСР, до Архангельської, Пермської та інших областей. Крім того, за 1944 - 45 роки було заарештовано ще 192039 осіб, до яких віднесли підозрюваних – 66500, що обслуговували частини вермахту, 12800 їхніх родичів, 66100 працівників окупаційних установ, 34300 різних помічників і ставлеників німців. До 1953 р. у віддалені регіони Союзу було вислано 203662 жителів Західної України.

Під час німецько-фашистської окупації 1941-43р.р. у нашому місті теж діяв підпільний осередок ОУН, знаний у центральних і східних регіонах також як Спілка визволення України (СВУ). Нею керував колишній полковник царської армії Іван Костянтинович Гаркушевський. Членами організації були В. Віленко, О. Євецький, О. Бут, (за свідченням його родича і товариша Михайла Олександровича Северина, 1930 р.н.) та ще 6 осіб. З цією організацією підтримували зв’язок Іван Шуть (батько Є.Недодаєвої-Шуть, сім’я мешкала по вул. Артемівський пров.5, квартира використовувалась СВУ як явочна), Серафим Іванович Шуть (1912 р.н., брат Євгенії, мешкав у с. Кулебівка,), О. Цокур, можливо, і інші підпільники. Дослідити діяльність цієї організації дуже складно. У відкритих архівних фондах інформація про неї надто скупа. А фонди колишніх НКВС-КДБ для простих смертних все ще недосяжні.

З 1990 року ОУН діє в Україні відкрито. В 1992р. спільно з іншими націоналістичними організаціями України вона утворила Конгрес українських націоналістів, у якому займає провідні позиції.
Надане не висвітлює симпатії чи антипатії автора, хоча й довелось викласти для декого досить не компліментарні факти. Мета дещо ширша – інформувати містян про цікаву подію і спонукати спільноту вникнути, осмислити і дати відповідь на запитання, котре ось уже більше півстоліття існує у нашій свідомості, але ще так і не пристало до якогось певного берега. Думок багато, а істина все ще не очевидна. Українські націоналісти: хто ж вони?


На сайте работает система проверки ошибок. Обнаружив неточность в тексте, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.


(голосов: 1)


Хотите всегда быть в курсе последних новостей и событий Новомосковска? Подпишитесь на рассылку обновлений!

В. Затишняк голова - Новомосковської районної організації КУН

Возможно Вам будут интересны и эти новости


  • æ
  • é
  • ä
  • è
    55