Тавро на тілі, біль в душі

Тавро на тілі, біль в душі


   7 марта 2013     1013
Історію можна переписати, але документи, що зберігаються в архівах, все одно будуть відображати події, факти того чи іншого її періоду. Спогади ж очевидців взагалі неможливо приховати.
Нещодавно у Новомосковській міській бібліотеці відбувся вечір історичної пам’яті до 70-х роковин початку насильницького вивезення в роки Великої Вітчизняної війни мирного населення з території окупованої України на примусові роботи до окупованої фашистським режимом Європи.


Питання остарбайтерства і до цього часу не має достатнього висвітлення у наукових роботах, журналістських статтях, та й загалом, рідко обговорюється у суспільстві. Проте поруч з нами живуть люди, дитинство яких залишилося там, у Німеччині. Лише у 2000-му році було прийнято Закон України «Про жертви нацистських переслідувань», в якому, зокрема, до таких віднесли й остарбайтерів. Але до повного визнання суспільством цих учасників війни ще далеко. Слід чітко усвідомити, що остарбайтери не мають носити неофіційне тавро зрадників Батьківшини.

Перші українці опинилися на німецькій примусовій роботі ще влітку 1939-го року. Ними стали мешканці окупованого угорськими військами Закарпаття, яких вивозили на роботу до Австрії. Майже кожна українська родина зазнала лиха трудових депортацій. Кожного 40-го жителя окупованих областей України під цивільним або військовим управлінням було вивезено до Німеччини. За різними підрахунками з України (в сучасних кордонах) на примусові роботи було вивезено від 2 до 2,5 млн. робітників. Найгірше довелося пережити тим, хто потрапив за колючий дріт концтаборів з газовими душогубками і пекельним вогнем крематоріїв.

На захід до ЦМБ було запрошено представників громадськості міста та безпосередніх учасників тих подій, які так довго замовчувалися, і про які вони не наважувалися говорити навіть своїм рідним та близьким.

Як важко було дітям, яким довелося дуже рано подорослішати, розповіли не просто свідки – жертви фашистського режиму, діти війни, в’язні концтаборів та насильницьки вивезені для робіт до цивільних німецьких сімей. Ольга Максимівна Чеботарьова розповіла, як юною дівчинкою потрапила на примусові роботи до Німеччини з Білорусії. Михайло Федорович Гаврюшин пригадав, як бачив розстріл новомосковських євреїв, як під автоматами їх гнали через наше місто з с. Вільне до німецького концтабору. Свої страшні, зовсім не дитячі історії також розповіли Ганна Олексіївна Петруніна з с. Орлівщина та Анатолій Іванович Костюк, який є відповідальним за роботу з молоддю міської ради ветеранів ВВВ. Він також став свідком спалення м. Києва. Людмила Іванівна Коваленко – голова ради Ново-московського відділення в’язнів-жертв нацизму, розповіла не менш жахливу історію свого дитинства та про всі страждання, які довелося пережити людям зі статусом остарбайтера у післявоєнні часи.

Розповіді гостей ведучі заходу Тетяна Коряк, Наталія Дегтяр та Наталія Пека посилили показом відеохроніки. Наприкінці заходу запрошені вшанували пам’ять всіх загиблих жертв Великої Вітчизняної війни хвилиною мовчання.

Андрій Александрович


На сайте работает система проверки ошибок. Обнаружив неточность в тексте, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.


(голосов: 1)


Хотите всегда быть в курсе последних новостей и событий Новомосковска? Подпишитесь на рассылку обновлений!

Новомосковский информационный портал

Возможно Вам будут интересны и эти новости


  • æ
  • é
  • ä
  • è
    55