Всі барви слова Богдана – Ігоря Антонича

Богдан Ігор Антонич народився 5 жовтня 1909р. в Новиці Горлицького повіту. Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже виключно в польському оточенні, його юнацькі твори були написані польською мовою.

Восени 1928 року Антонич вступив до Львівського університету. Цей етап його життя мав вирішальне значення для розвитку його творчої особистості. Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на пупубліцистику та працю в інших жанрах. Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, навіть мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.

Б.-І. Антонич є автором шести книг поезії. Крім «Привітання життя» (1931), він встиг видати «Три перстені» (1934), «Книгу Лева» (1936) і впорядкувати ще три: «Зелена євангелія», «Ротації» та «Велика гармонія». Поет укладав свої збірки з надзвичайно тонким відчуттям композиції. Три останні збірки готував упродовж чотирьох років, помалу вибудовуючи задум і заповнюючи його формою.

Критики все ще до кінця не визнали важливість Антонича в розвитку української поезії. Вони продовжують вагатися стосовно його точної позиції у спектрі української літератури XX сторіччя. Хоча сам Антонич співвідносив свою поезію з авангардом. Всупереч окремим школам і літературним рухам, він говорив про «авангардний підхід» з постійним пошуком нових, більш відповідних засобів вираження, постійним творенням, постійним розвитком пізнавальної сили мистецтва.

Антонич сповідував ідею неподільної, гармонійної єдності людини і природи,

людини і космосу, прагнув пізнати і відтворити рух незнищеної матерії у

безконечній змінності її форм і виявів, жадібно всотував усі барви, тони і звуки

довколишнього світу. Він себе називав малим хрущем на дереві нашої національної поезії, яке вросло глибоко в шевченківську традицію.

6 липня 1937 року Богдана-Ігоря Антонича не стало. Помер поет-філософ на 28 році життя у львівській лікарні від запалення легенів.

Богдан-Ігор Антонич – яскрава, оригінальна мистецька постать в українській літературі, поет-новатор, чия творча доля переконливо засвідчує: великий талант, за словами Дмитра Павличка, «обов'язково пробивається крізь тернові хащі ідейних манівців і хитань на шлях передових думок свого часу, шлях, який поєднує серце художника і серце його народу».

Можливо, Вам буде цікаво

By