Де наше місце?

В Україні набирають обертів протестні настрої щодо призупинення підписання асоціації з Європейським Союзом. На майдани вийшли громадяни, не згодні з рішенням КМ.

І хоча Прем’єр-міністр Микола Азаров запевнив, що це лише пауза на шляху до членства в ЄС, у Києві оголошено про безстрокові мітинги, які збирають щодня велику кількість людей, і, незважаючи на негоду, на майданах столиці цілодобово стоять мітингувальники. Про свою незгоду з рішенням Кабміну висловлюються громадяни і в інших містах та обласних центрах.

Наскільки важлива ця тема для жителів Новомосковська, ми запитали у перехожих на вулицях рідного міста.

Наталія Олексіївна, пенсіонерка:

– Якщо послухати нашого Прем’єр-міністра, то налагоджувати стосунки слід все-таки з Росією. Вона ближче нам і економічними, і людськими зв’язками. Це найбільший ринок збуту на сьогодні. Ну як можна зупинити виробництво, залишити людей без засобів до існування взамін обіцянок про фінансову допомогу від ЄС колись? Треба зважити все добре, розібратися, що для нас вигідніше. Складно без перехідного періоду змінювати напрямок розвитку. А те, що громадяни вийшли на майдани, – це від безвиході. Люди доведені до відчаю низьким рівнем життя, безробіттям, тому й чинять спротив. Взагалі-то можна погодитися із висловом знайомого священика, котрий на запитання, куди нам рухатися – до Європи чи Росії – сказав: «Йдіть до церкви!»

Василь Іванович, сортувальник:

– Ми вже відчули на власних кишенях, чим обернулося охолодження відносин між Україною і Росією. Раніше отримували з Росії метал, а туди поставляли труби. Тепер вони відмовляються від нашої продукції. Тож що буде далі – не знаю. Хоча я за відносини і з Європою, там якість товарів краща, і нам треба підтягуватися до їхнього рівня, аби не почуватися меншовартісними.

Таня та Женя, молоді батьки :

– У нас маленька дитина, і ми, звичайно, за європейський вибір. Мріємо, щоб наш синочок у майбутньому мав можливість навчатися в європейському вузі, вільно пересуватися світом і гідно почуватися у цьому житті! Про себе не можемо так сказати. У нашій країні скрізь корупція, куди не підеш – скрізь за будь-який папірець чи довідку треба платити, чиновники розмовляють з нами зверхньо, відмахуючись від наших проблем. У Європі такого немає. Мабуть, через це і не хоче керівництво країни підписувати з Європою угоду. Тоді не збагатишся, як зараз.

Андрій, працівник металобази:

– Треба нову владу, тоді, може, буде порядок. Нам би такого керманича, як «бацька» в Білорусі. Оце справжній господар, знає, як керувати країною, щоб люди були задоволені життям. У них скрізь порядок і ди-сципліна, в нас лише обіцянки про покращення життя, яке й досі не наступило. Та й у нашому місті ми чекали виконання обіцянок мера, а що бачимо? Повний безлад, ніде немає порядку. Дороги жахливі, сміття, а темнота на вулиці – це взагалі окрема розмова. Може, це спеціально робиться, щоб злодіям легше було шапки знімати?

Олеся, економіст:

– Прив’язуватися до Росії немає ніякого сенсу, бо «старший брат» вкотре доводить, що доля України його не обходить. Останні обмеження у торгівлі – свідчення тому. Треба дивитися у той бік, де рівень життя вищий, де є повага до людини і не зневажають її права як громадянина. Тож, без сумніву, наше місце в європейській родині. Але говорити сьогодні про підвищення цін на комунальні послуги та товари без підняття зарплат, як того вимагає МВФ, – безглуздо. Спочатку треба підняти рівень життя людей до європейського, а вже потім прирівнювати до них і ціни на найнеобхідніше.

Катя, Аліна, студентки технікуму:

– Ми за Європу, там життя краще! Для молоді більше можливостей.

Людмила Миколаївна, пенсіонерка:

– Треба тут зробити Європу! І в нас може бути європейський рівень життя. От у мене син працює на трубному заводі, то там соціальний захист не гірше, ніж у Європі. Не знаю, чи може європейський робітник поїсти на 6 гривень, стільки коштує обід на НМТЗ! У разі хвороби відшкодовують частково витрати на ліки, є таке в Європі? Отож бо. І що б не говорили про керівництво країни, а їм нелегко доводиться. Саме на правління Януковича і Азарова припало вирішення подальшого напрямку країни. І вони обрали європейський шлях. Але він тернистий і складний. Я вважаю, що нам самим треба розвивати в країні малий і середній бізнес, щоб наповнювався бюджет країни. Тоді ми всім будемо потрібні. Треба на себе розраховувати, а не на Росію чи Європу, більше користі буде, запевняю вас!

Тетяна, безробітна:

– Навіть говорити не хочеться. Я так втомилася від цього життя, яке і життям назвати важко. Роботи не маю, і це головна прикрість. Ось нав’язала шкарпеток, понесу до комісійного магазину, може хоч якусь копійчину зароблю. А взагалі я швачка, але ніде я не потрібна. Та й не я одна з таким настроєм. Ви подивіться, які скрізь сердиті та агресивні люди, думаєте, це від хорошого життя вони такі? А керівництво країни та їх родини лише збагачуються! Вони вже давно мають європейський рівень життя, то навіщо їм туди прагнути.

Валентина, працівниця трикотажної фабрики:

– Не потрібні нам ані Європа, ані Росія, нам потрібен Радянський Союз! Ось коли ми жили в комунізмі, але не розуміли цього. Тоді пенсіонер міг прожити на пенсію у 12 гривень, а тепер на мінімальну можна лише вижити. Треба економіку піднімати, бо без неї нічого не буде. Не думаю, що влада цього не розуміє. Просто їй вигідно, щоб ми були бідняками. Бідними та голодними легко керувати.

– Володимир Олексійович, юрист:

– Останнім часом ведеться масоване зомбування людей – нас переконують у тому, як погано жити в Європі. Старий світ порівнюють із Содомом і Гоморрою, видумують всіляки страшилки. Шкода людей, які піддаються масовій істериці. Зараз багато українців працює за кордоном, і в країнах Європи – найбільше. То чи багато з них повернулося додому? Так, умови праці важкі, але ж без кваліфікації та знання мови навряд чи можна розраховувати на хорошу посаду. Тим не менше, наші земляки заробляють достойно, забезпечуючи свої родини в Україні. Є багато прикладів відкриття власного бізнесу без хабарів та принижень. Впевнений, що ми все одно будемо в європейській сім’ї. Якщо не ми, то наші діти напевно. А Росія… Москва – це не вся країна, і на периферії люди живуть так само бідно, як і ми. Та й захист прав людини залишає бажати кращого.

Опитування проводила Тамара Харківських

Можливо, Вам буде цікаво

By