Мастило

Мастило


   24 февраля 2009     1679
Якось зустрів я свого шкільного товариша. Було це біля Літака. Після перших привітань та загальноприйнятих: „Як ся маєш? Як справи? Як сім'я, діти, онуки?” перейшли до ситуації в рідній Україні. Висказали те, що й інші люди кажуть в адресу наших видатних керівників-державотворців і само собою перейшли до міських справ. Помили кісточки тому, кому й інші містяни миють. Ось мій знайомий і говорить: „ Як дивлюсь на оті будівлі, зведені на проїжджій трасі, на тротуарах та клумбах, так і пригадую розповідь мого діда”. „А що за розповідь?” - поцікавився я. Він і повідав. Історія мені сподобалась, тому, трішки упорядкувавши її, і вам перекажу. Як на мене, то історія і цікава, і повчальна.

Трапилося це у Новомосковську ХVІІІ сторіччя, коли місто переживало під'йом свого економічного розвитку. Події розвивались динамічно. Хто зівка ловив, жив фантазіями про справедливість, того обходили прагматичні, спритні ділки. За короткий час з'явились лідери міського підприємництва. І виявився серед них особливо верткий і успішний. Між собою містяни його Мастилом назвали. І чим тугіше ставав його гаманець, тим вище задирав він носа. Чи то шинок, чи то крамницю, чи навіть гральні столи надумає відкрити - все у нього виходить. І землю в самому гарному куточку міста відведуть. І пільги від міської влади нададуть, як нікому іншому. Знали люди, що все це за щедрі хабарі йому вдається так гарно. Бо бургомістр - так тоді міського голову звали (не будемо називати його прізвище, бо не достойний він такої шани), мав руки липкі та кишені бездонні.

Це зараз все за законом робиться. Не так як у ті часи. І ось почав Мастило забудовувати міські квітники, пішохідні доріжки. Навіть на битому тракті - і то магазин звів. Мовляв, аякже - я ж хитріший за всіх. Ось вони, дурні, вважають, що я так взяв, та й збудував. Не можуть посягнути моєї користі - іде людина по дорозі і навіть як не захоче, та всеодно зайде до моєї крамниці. А там, дивись, і купить навіть те, що їй і не потрібне. Як не в крамницю, так у шинок чи пограти знову ж до мене прийде. Отакий я розумний.

Звертались до ділка люди і поодинці, і громадою, мовляв, недобре ти, чоловіче, робиш. Дивись, вже не тільки бричкою, а й візком ні проїхати, ні стати, як раніше було, неможливо. Та сміявся їм у вічі Мастило: „ Бидло, ви, каже, смердюче. Не рівня мені! Як я захочу, так у місті все і буде. Я тут хазяїн, і чхати мені і на вас, і на вашого бургомістра!” Збагнули містяни, що від бургомістра помочі чекати - марна справа. Домовились, і громадою подали на Мастила позов до суду. А Мастило тільки посміхається: „ Ви, каже, що, вже зовсім дурні? Та я ж той суд від головного судді до останнього писаря вже давно гептом купив”. І справді. Бачать новомосковці, що суд ніби то і відбувся, але все залишилось як і було. Продажний у ті часи суд був. Не те що тепер.

Задумались містяни - невже справді нема управи на зухвальця. Міркували, міркували і надумали піти порадитись до настоятеля монастиря. Він людиною був уже в літах. Від міських справ стояв осторонь. Мирські спокуси йому були байдужі. Та й вважали його новомосковці мудрою людиною. «Отакі, - кажуть, - батюшка наші справи. Дай нам розуму, що робити». Каже батюшка: „ Гріх мені такими мирськими справами займатись. Не можу я вам допомогти. Та раджу вам звернутись до мого побратима монаха Ісидора. Він у Полтаві у великих чинах ходив. Прийшов до нас вік доживати. Усього рік, як прийняв постриг, і у мирських справах знається ще добре. Ідіть, хай береже вас Господь”. Ісидора знайшли у келії за молитвою. Коли завершив він цю справу, запитав у гостей, з чим вони прийшли до нього. Розповіли новомосковці Ісидору про свою біду. Вислухав він їх та й каже: ”Справа ваша і проста і складна. Подібне було колись у Полтаві. Полтавчани тоді приборкали зухвальця. Все залежить від вас самих. Зумієте об'єднатись - переможете. Не зумієте - так і залишитесь бидлом. Ось подумайте самі - чому Мастило багатіє? Та тому, що ви ходите до його шинку, до його магазинів і самі несете йому гроші. А що буде, як ви не будете нести йому гроші? Ото ж. Ідіть з Богом, самі далі міркуйте”.

Недовго міркували новомосковці. І вирішили миром провчити Мастила.
Домовились не ходити ні до його шинків, ні до його магазинів, ні до інших закладів. Та і його самого нехтувати. Нехай живе сам по собі, по своїх мастильних законах. Слава Богу, інших крамниць у місті був великий вибір. Ніхто нікого не агітував, на сходки не збирав і не примушував. Самі бачили - стоїть будова на клумбі, чи на дорозі - проходили мимо. Тільки і все, чого вони один від одного чекали. Так і робили. Новомосковці місто своє любили. Пройшов тиждень. Вже і місяць промайнув. Посміхається Мастило. Каже: „От телепні. Та я і без них проживу. Я ж хитріший і розумніший.” А тим часом прибутки Мастила зменшуються, а збитки ростуть. Занепокоївся Мастило. Нервувати почав. Найняв людей, щоб містян умовляли. Та й сам як зустріне знайомого, просить: „Та перестань дурницями займатись. Заходь до мене. Я ж і ціни знизив. Тобі ж вигода”. Мовчки містяни йшли мимо. Стояли на своєму. Тим більше, що від цього вони зовсім не страждали. Навпаки, бо інші крамарі, угледівши силу містян, почали поважніше до них ставитись.

Справи Мастила зовсім занепали. І вирішив він відійти від справ. Усі свої магазини, шинки та інше віддати орендарям. Нехай, думав він, ті йому грошики платять, та самі умовляють містян. Та не так сталось, як гадалось. Не йдуть орендарі - знають у чому біда «мастильних» будов. Крутиться Мастило, як чорт на пательні. Кинувся до бургомістра - виручай. Скасуй мені податкові борги. Особливо за землю. Не дай пропасти другарю. А бургомістр угледів його порожні руки, привітно посміхається і каже: „ Радий був би допомогти, але ж податки земство встановило. Тільки там і можуть їх скасувати. Іди до них, друже. Вибач, часу у мене нема”. Та й підштовхує Мастила до дверей. Пішов від нього Мастило ні з чим. І вирішив він продати кляті будівлі. Та не йде покупець. Чутки про мічені чортом будови вже далеко розлетілись. Таке ярмо з гирями на свою шию і задарма нікого не привабить. Хто ж собі ворог?

Отак пройшов може рік, може два. Змарнів Мастило. Проблемні будови тягнуть його у прірву. Прибутку не дають, а тільки збитки. Махнув він на них рукою - пропадіть ви пропадом, душогуби!

Час і негода своє діло швидко зробили. Та й інші, більш порядні комерсанти, осторонь не стояли. Рештки будов усім миром розтягли. Повернули собі просторі вулиці, квіткові клумби, паркові алеї, як колись, до Мастила було.
А до Новомосковська з інших міст люд потягся розуму набиратись.
Що не кажи, а єдність - велика сила!


На сайте работает система проверки ошибок. Обнаружив неточность в тексте, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.


(голосов: 1)


Хотите всегда быть в курсе последних новостей и событий Новомосковска? Подпишитесь на рассылку обновлений!

А. Джусов

Возможно Вам будут интересны и эти новости


  • æ
  • é
  • ä
  • è
    55