Світ-антиутопія

Світ-антиутопія


   3 июля 2014     1037
У далекому 1948 році Джордж Орвелл написав роман «1984», події якого відбуваються в 80-х роках 20-го століття. Напевно, навіть у найсміливіших снах письменник не міг припустити, що світові реалії, описані в романі, будуть актуальними в столітті 21-ому.

Аналогії з нинішньою поведінкою Росії просто вражають. Судіть самі.


Роман описує світ, у якому існує велика тоталітарна країна, на чолі якої стоїть Старший Брат. 85% її населення живе в злиднях. Для того щоб відволікти увагу громадян від власних проблем, країна постійно веде війни зі своїми сусідами.

Так само й Росії потрібен образ зовнішнього ворога, як своєрідна націотворча ідея.

Чиновники можуть красти мільярдами, економіка десятиліттями не модернізуватися, – але поки російська влада даватиме своїм громадянам відчуття імперії, вони пробачатимуть їй і не таке. Для росіян важливо відчувати, що світ їх боїться або принаймні враховує їхню думку.

Для Росії успіх пострадянських країн на шляху демократизації державного управління та викорінення корупції несе пряму загрозу існуванню її режиму.

Саме тому вона в 2008 році розпочала війну проти Грузії.

Саме тому в 2014 році вона анексувала Крим і сприяє терористичним діям сепаратистів на Донбасі.

В обох випадках глибинною причиною конфлікту є бажання Росії послабити своїх сусідів і не допустити їхньої інтеграції із Заходом.

На цьому аналогії з орвеллівським романом не закінчуються.

Старший Брат очолює внутрішню партію, яка має всю владу в країні. На відміну від решти громадян, представники цієї партії, які становлять лише два відсотки від населення країни, можуть користуватися всіма благами цивілізації. У державі існує невеликий прошарок інтелектуалів, які протистоять режиму, – так звана зовнішня партія, яка постійно винищується внутрішньою партією. Головним гріхом у державі є думкозлочин, який полягає в тому, що ти думаєш не так, як правляча партія.

У Росії існує своя внутрішня партія – вищі державні чиновники й олігархи, які завдячують своїми статками господарю Кремля. Є й своя неформалізована опозиція, яка прагне модернізувати власну країну, але сили в боротьбі із внутрішньою партією занадто нерівні.

Для функціонування державного апарату в країні, змальованій Джорджем Орвеллом, необхідно лише чотири міністерства: міністерство миру – веде війни; міністерство правди – виконує пропагандистську функцію; міністерство достатку – забезпечує громадян прожитковим мінімумом; і міністерство любові – винищує опонентів режиму.

Чи Дмитро Кисельов не схожий на російського міністра правди? Він створює паралельну інформаційну реальність, у яку вірять мільйони. Він сіє агресію та ненависть, які примушують братів воювати між собою. Коли доходить справа до опису ситуації в Україні, йому вірять більше, ніж родичам і друзям.

Прототипом міністерства достатку в Росії можна вважати «Газпром», міністерства любові – ФСБ.

Та й своє міністерство миру в Росії є. Згадаймо той же 2008 рік. Своє вторгнення в Грузію Росія назвала примушенням до миру. Тоді грузини відповіли на провокації Росії та отримали війну.

У 2014 році українці проявили дива витримки під час вторгнення росіян у Крим та на збройні дії окупантів відповідали співом державного гімну. Пацифізм не подіяв. Україна втратила не тільки частину території на Півдні, але й отримала війну на Сході.

Якщо агресор із потужними військовими можливостями налаштований на агресію – його не хвилює, якою буде поведінка жертви: мирною чи військовою. Він діє за власним сценарієм, який розроблявся роками та який враховує всі можливі відповіді жертви та світу.

Там, де немає збройних провокацій, він їх створить. Там, де не було загроз для мирного населення, він обстрілюватиме житлові квартали. І все це для того, щоб розпалити громадянський конфлікт і отримати об’єкт для «умиротворення».

Насправді всі дії Росії по примушенню до миру завжди були нічим іншим, як примушенням до війни.

Докорінна підміна понять також є характерною для антиутопії Джорджа Орвелла. Для цього створена навіть спеціальна новомова, у якій війна – це мир, а правда – це брехня. Тому не дивно, що на Донбасі проросійські терористи, які називають себе антифашистами, використовують справжні фашистські методи в боротьбі з опонентами. І все це за потужної інформаційної підтримки пропагандистської машини Кремля.

Відкритим залишається питання: скільки часу потрібно міжнародній спільноті та європейським лідерам, щоб зрозуміти, до якого світу-антиутопії прагне Володимир Путін?

Збіг це чи ні, але у книзі Орвелла вся Європа, крім Великобританії, належить до однієї великої країни, яка називається Євразія.

Ярослав Ковальчук, спеціально для «Української правди»


На сайте работает система проверки ошибок. Обнаружив неточность в тексте, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.


(голосов: 1)


Хотите всегда быть в курсе последних новостей и событий Новомосковска? Подпишитесь на рассылку обновлений!

Новомосковский информационный портал

Возможно Вам будут интересны и эти новости


  • æ
  • é
  • ä
  • è
    55