ТРУДНОЩІ ЗРОБЛЯТЬ НАС СИЛЬНІШИМИ

Про кризу ми чуємо звідусіль – з екранів телевізорів і газетних шпальт, про кризу говорять на роботі і вдома. Мабуть, не знайдеться в цілому світі людини, якої б прямо чи опосередковано ця криза не торкнулася. Як вплинули економічні негаразди на життя мешканців Новомосковська, ми вирішили поцікавитись у людей на вулицях нашого міста.

Аліна, монтажер:

– Я взагалі вважаю, що кризи немає – просто після свят люди вигрошилися. В мене, наприклад, завжди у лютому грошей не вистачає. Депозитів у мене ніяких немає, тож і проблем з банком не виникає. Правда, підвищення цін на продукти відчула – в звичні 60 гривень, які я витрачала щодня, тепер не вкластися, треба не менше ста.

Євген, приватний підприємець:

– Що сказати, прийшли скрутні часи – виживаємо, як можемо. Бізнес занепав, сподіваюсь, що хоча б навесні трохи оживуть люди – і справи покращаться, а так… То тут, то там підробишся за копійки, але їх не вистачає на нас з дружиною та сином, якому ще й року не виповнилося. На ті гроші, що держава виплачує, дитину не прогодуєш – один раз на місяць до магазину сходити. А малюку і суміші дитячі, і вітаміни потрібні, та і памперси вже коштують 160 гривень за упаковку. Ще й масаж треба дитині зробити, а ліки які для малечі дорогі! Хоча я не втрачаю оптимізму, впевнений, що ми впораємося з усіма труднощами.

Олена Іванівна, держслужбовець:

– Кризу відчула, аякже. Грошей не вистачає хронічно – все стало занадто дороге, та й дорога на роботу до Дніпропетровська забирає чимало коштів. Розраховувати доводиться тільки на себе, тому задоволена вже тому, що з роботою все в порядку. Більше того, у департаменті, де я працюю, навіть працівників набираємо, щоправда, на мінімальну зарплатню. А так, настрій оптимістичний – ми й не таке переживали…

Володимир Володимирович, водій маршрутного таксі:

– Як тут не відчути кризу, коли маєш четверо дітей і виховуєш їх самотужки! Раніше займався металопластиковими вікнами, тож на життя вистачало. Зараз же довелось перекваліфікуватися на водія. Заробіток невеликий, бо людям нема за що їздити. Я працюю на приміському маршруті, то бачу, що сільські люди також потерпають від сьогоднішніх подій. Всі як наелектризовані, по дорозі такого наслухаєшся – і про владу, і про чиновників! Такі настрої, що люди готові взятися за вила. Поки що тільки пастуха не знайшлося, хто б організував громаду, бо у людей вже терпець уривається.

Юлія, викладач, дає приватні уроки:

– Кризу я відчула одразу. Батьки моїх учнів у більшості заводчани, які нині практично не працюють, тож навчання з репетитором стало їм не по кишені. Через фінансові труднощі батькам довелося скоротити кількість занять, хоча ціни я не підвищувала. Стабільно займаються лише випускники, батьки яких просто не мають вибору, адже дітям треба поступати у ВУЗи. Вдарили по кишені і ціни на найнеобхідніше. При українській зарплатні вони є європейськими. До того ж, комунальні послуги з'їдають левову частку зарплати. Одним словом, важко сьогодні жити.

Олександр, творчий працівник:

– Я особисто кризи не відчув. І не хотілося б, правду кажучи. Зарплатню отримую вчасно і в повному обсязі. Звісно, деякі запити довелося трохи урізати, але в цілому живу як завжди.

Володимир, підприємець – будівельник:

– Кризу я відчув на собі як ніхто, адже попит на послуги моєї бригади впали на 60%. При цьому довелось підняти на них ціни на 40% – все через подорожчання імпортних матеріалів. Щоб зберегти робочі місця – зараз в бригаді працює 6 чоловік – довелось скорочувати робочий день. Поки ще працюємо зі старими клієнтами, виконуючи замовлення минулого року, тож зарплати є ще чим платити. А от як далі… Раніше, ніж восени, думаю, ситуація не покращиться. А бажаючих працювати навіть за мізерну зарплату чимраз більшає – тільки минулого тижня вісім чоловік прийшло з проханням взяти хоч на якусь роботу.

Сергій, ріелтер:

– Зараз нічого не залишається, як перечекати. Кілька місяців тому було зовсім скрутно, а зараз, мабуть, люди прийшли до тями і почали пристосовуватися. Почали щось продавати, щось міняти. Я ось теж пристосувався – то вантажником підроблю, то людям водичку розвезу. Дивись, потроху і накапає грошей. А що робити, виживати ж якось треба. Мабуть, прийшов час змін у фінансовій сфері всього світу, а це за місяць не робиться, тож будемо чекати, поки все владнається.

Іван Григорович, пенсіонер:

– Та ще ми, пенсіонери, живемо більш-менш нормально. Та й нам з дружиною небагато треба на двох: кісточок купили на ринку – супчику зварили. Щоправда, тепер і кісточки по 14 гривень. Ми хоча б за комунальні платежі сплачуємо небагато – я користуюсь пільгами. А як жити тим, хто має щомісяця по півтисячі віддавати за тепло, електрику, воду – та ще й без роботи залишився – не знаю. То виходить, що пенсіонери зараз у найбільш виграшному становищі. Це, звісно, доти, доки отримуємо пенсію.

А взагалі відчуваю сильне розчарування – свого часу дуже сподівався на нову владу. Вірив, що новий президент проявить жорсткість у керуванні, і сильною рукою вимете усі залишки соціалізму. Але так не сталося. Закони ніхто не виконує, і за їх порушення нема покарання. Зараз живемо при такій владі, від якої захищатись треба – то навіщо така влада?

Ліза, продавець:

– Сказати правду, і до кризи не дуже вже заможно ми жили. Тому мене дратує, коли деякі грамотії стверджують, що ми, так би мовити, «зажерлися». Спробували б вони платити за орендовану квартиру, навчатися, сплачувати за кредит, взятий на вкрай необхідне. Поки що роботу маємо з чоловіком, але перспектива все-таки лякає – у разі чого – її зараз просто не знайти. А взагалі морально важко – життя і так було не солодке, а зараз перетворилось на банальне виживання, коли захворіти чи втратити роботу – це майже підписати собі вирок. Що вже говорити про народження дитини – це зараз задоволення не з дешевих.

Тетяна Миколаївна, держслужбовець:

– Я кризи не відчула поки що – на роботі все в порядку, живемо, як і раніше. Щоправда, прикро вразило подорожчання цін на продукти. Якщо раніше могли дозволити собі делікатеси, то зараз трохи «затягнули пасок», і дітям незвично, що у холодильнику зараз нема нічого смачненького. Неприємно, коли ціни ростуть, а зарплатня залишається такою ж самою. Але що поробиш, сподіватимемось, що життя таки зміниться на краще.

Катерина, фінансист:

– Ми з коханим нещодавно створили сім'ю, і намагалися вити своє гніздечко, аби в квартирі було все необхідне. Крім того, поки нема в нас маляти, дозволяли собі і відпочити, і розважитися, і в подорож по Україні поїхати. Те, що сталося восени, – настільки несподівана неприємність, що досі не можемо оговтатись. Чоловік тепер отримує половину зарплати, я ж втратила третину. Але в сьогоднішній ситуації я й цьому рада.

Наталка, менеджер:

– Для мене останні чотири роки були найстабільнішими. Я отримувала високу зарплату, чоловік теж. Ми майже виплатили кредит за житло, купили в кредит автомобіль, і ще могли витрачати кошти на відпочинок. Тепер же наша сім'я відкинута на чотири роки назад, і мені від цього не радісно.

Людмила Михайлівна, адміністратор:

– Дуже прикро, що нам доводиться переживати такі потрясіння. Останні чотири роки ми лише трішки відчули, що стали жити краще. Перестали боятися кредитів, обзавелися кредитними картками… Ми не ледарі, і працюємо практично без відпусток, аби сім'я жила більш-менш достойно.

Криза перекреслила багато наших планів. Шкода, що все повернулося так. Коли вже в країні запанує стабільність – вкотре ставимо риторичне запитання. Хоч це проблема всього світу, але в жодній країні громадяни не відчувають себе настільки незахищеними, як у нас. У нас хороші роботящі люди, багата земля, чому ж нам так не щастить? Впевнена, що ми не заслуговуємо жити так. Постійних страх за день прийдешній – доля слабких духом. Ми ж загартовані всілякими негараздами, і я впевнена, що переживемо кризу, і вийдемо з неї ще сильнішими.

Источник: Опитування провели Т.Харківських, А. Чиндрова

Можливо, Вам буде цікаво

By