До 300-т річча народження  К. М. Тарловського

До 300-т річча народження К. М. Тарловського


   5 марта 2009     2733
У місті Козельці Чернігівської губернії, у сім`ї протоієрея Миколи, продовжувача старовинного роду Тарах-Тарловських, його дружина Ганна 21 березня (1 квітня за н.с.) народила хлопчика. Яке ім`я надати дитині, роздумів у щасливих батьків не було. Адже в цей день православні відзначають день св. Кирила, епископа Катанського. Отримавши гарну домашню освіту, Кирило продовжив навчання у Київській духовній семінарії, після закінчення якої посів місце священика Козелецького жіночого монастиря. Згодом, по смерті батька, о. Кирило отримав його місце священика Козелецької парафіяльної церкви.

У 1744 році, по дорозі до Києва, у Козельці, у спеціально для неї зведеному дерев`яному палаці, з суто особистих причин зупинилася імператриця Єлизавета Петрівна. Саме тут, у суворій таємниці, вона обвінчалася зі своїм фаворитом, графом Олексієм Григоровичем Розумовським, який був родом із тутешнього села Лемешків. Церковний обряд над молодими провів місцевий священик отець Кирило. Повертаючись до Петербурга, імператриця забрала Кирила з собою. Там він отримав місце священика церкви „лейб-кампанії корпуса” та призначення тимчасового сповідника і вчителя дружини наступника престолу Петра ІІІ німецької принцеси Софії Фредеріки Августи, яка досить скоро, після зміщення і вбивства чоловіка, стала імператрицею Всєя Русі і прочая і прочая - Катериною ІІ. У Петербурзі Кирило познайомився з багатьма впливовими особами з вищих кіл суспільства. Особливо він здружився із В.О.Чертковим, майбутнім генерал-губернатором Азовської (Катеринославської) губернії, який згодом відіграє значну роль у складній долі Кирила.

У 1761 році Єлизавета померла, і Тарловський відразу, пославшись на стан здоров'я, звільнився з усіх посад, але жити залишився у Петербурзі. В часи нетривалого царювання Петра ІІІ Кирило був на боці тих, хто підтримував його реформаторську діяльність. А тому коли після арешту і вбивства Петра ІІІ імператрицею стала його дружина Катерина ІІ, Тарловський, боячись переслідування, переїхав до Києва. Тут він став ченцем Києво-Печерської лаври. Але спокою за свою безпеку він не відчував. Тому, побоюючись переслідувань, вирішив податися якомога подалі. Найбезпечнішим місцем для себе Кирило чомусь обрав дикі присамарські степи, куди і вирушив, щоб остаточно сховатись від цікавих очей. Діставшись Самари, він зупинився неподалік сучасного села Кочережки Павлоградського району у прадавньому лісі, де й перебував наодинці зі своїми думками. Одного разу, коли Кирило, розклавши багаття почав варити собі куліш, перед ним раптом з'явилося двоє вершників. Це були козаки, що поверталися із степу до Січі і шукали безпечну містину для ночівлі. Тарловський поділився із прибулими своєю вечерею, після якої потекла некваплива розмова. Незнайомці були вражені його глибоким знанням святого писання і святих переказів. Не вагаючись, вони запропонували йому їхати з ними до Січі, де він зміг би послужити козакам у січовій церкві. Так Тарловський опинився серед запорозьких козаків. Він настільки добре відправляв богослужіння, що дуже скоро став головним священиком січової Покровської церкви. Слава про нього розповсюдилася по всьому запорозькому краю. Оскільки о. Кирила козаки знайшли на теренах Дикого степу, то, слідуючи своїм звичкам, залюбки прозвали його Диким попом.

Уже після знищення Січі про видатного запорізького священика довідався В.Чертков. Він впізнав свого старого знайомого, і, співчуваючи його складній долі, вирішив будь-що йому допомогти. При нагоді Чертков доповів імператриці про пригоди о. Кирила і попрохав її милостиво простити грішника. Бо він чимось завинив перед Катериною ІІ, інакше так ретельно від неї не переховувася б. Та й імператриця свого часу чимось його образила. Видно, їм обом було що пробачати один одному. Старі симпатії взяли гору - Катерина задовольнила прохання Черткова. Вона дозволила Кирилові взяти участь у другій російсько-турецькій війні, відновила у званні „лейб-кампанії священика”. Та ще й дарувала Кирилові значні земельні угіддя поблизу села Воскресенівки, колишньої Самарської паланки та в Криму. Тарловський водночас став досить заможною і впливовою людиною. Але багатство не затьмарило йому розум. Він не поринув у бурхливе світське життя та розваги. О. Кирило залишився священиком і всі свої сили і можливості спрямував на заселення Присамарського степу. На підмогу він викликав до себе свого брата Івана з трьома синами. При заснуванні села Тарловський передусім будував церкву, хати, потім збирав поселенців, давав кожному з них пару волів, коня, дев'ять овець, весь господарський реманент. На його запрошення оселитися у Присамарському краї відгукнулось багато вихідців із рідного Козельця і села Лемешків.

Кирило Миколайович заснував або активно сприяв заснуванню сіл Бузівка, Воскресенівка, Василівка, Новосілка, Паньківка, Мала Тернівка, Кочережки, Межирічча та Булахівка, що знаходяться зараз у Магдалинівському, Новомосковському, Павлоградському та Велико-Новоселівському районах Дніпропетровської і Луганської областей.

За його власними моделями та допомозі коштами були збудовані церкви:
У Новоселиці - Свято Троїцька, у с. Воронівці, передмісті Новомосковська та у селі Новоселівці -Успіння Божої Матері, у селі Петриківці - Георгія Побідоносця, у селі Дмитрівка - Святого Дмитрія, у селах Знаменівка та Кочережки - Хрестовоздвиженські. Започаткував будівництво церкви Воскресіння Христового у Воскресенівці, яку завершив зводити його племінник. У 1781-82 рр. його коштом збудовано кам`яну церкву Св. Миколи в Самарському чоловічому монастирі. Більшість із названих церков служать людям і понині.

Подвижницька діяльність Тарловського була підпорядкована одній меті - колонізації Дикого степу. Його зусиллями наш край почав залюднюватись не стихійно, а організовано і корінним етносом. Прискорено поширювались осідле землеробство, садівництво, скотарство. Нехай і кустарні, але ж усталені технології виробництва побутових і господарських товарів, знарядь землеробства, переробки сільськогосподарської сировини, ковальська справа, ткацтво. Серед населення через церковні заклади, а згодом і світські поширились грамота, література, мистецтво. Терени Дикого степу почала опановувати європейська цивілізація, витісняючи привнесені сюди зародки азійської. Все це отримало суттєвий поштовх до розвитку у значній мірі завдяки діяльності о. Кирила.

Незважаючи на свої значні фінансові можливості, дружні стосунки з високими посадовцями у Петербурзі, Тарловський залишився вірним служителем Присамарського краю. Жив він переважно у своєму будинку в селі Воскресенівка. Тут, у день храмового свята - 21 вересня, він, як стверджують історики, полюбляв влаштовувати урочисті обіди - накривав розкішні, чотирьохверстові столи з різноманітними стравами і напоями. За цим столом збирались мешканці усіх сусідніх поселень. Тут у 1764 році його відвідали посланці Пугачова, які намагались заручитися його вагомим свідченням про долю імператора Петра ІІІ. Тут його неодноразово відвідував старий знайомий, Азовський генерал- губернатор В.О. Чертков.

У 1762 році Тарловський, за станом здоров`я, відійшов від активних справ, навіть від регулярних богослужінь. У Петербурзі зважили на його стан і погодились з його відстороненням від справ, а Святійший Синод склопотав йому пашпорт з правом проживання у Петербурзі. Та він цією люб`язністю не скористався.

Ще в 1760 році о. Кирило почав дбати про будівництво для себе будинку у Новоселиці. У Воскресенівці оселився його племінник (своїх дітей у о. Кирила не було), Луганського пікінерного полку кадет Василь Іванович Тарловський. Приблизно з 1770 року Кирило Миколайович мешкав переважно у Новоселиці, аж до переселення у чернечу келію Самарського монастиря, де він і закінчив свій непростий земний шлях. Помер о. Кирило Тарловський 4 (15) грудня у 1784 році. Тіло його було поховане у склепі церкви Св. Миколи Самарського монастиря.

Останній будинок Тарловського у Новоселиці - Новомосковську зберігався до 2008 року і мав статус історико-архітектурної пам`ятки міста (рішення міськради номер 170 від 17 листопада 2006 року) і згідно цього статусу перебував під особливою охороною міської влади. Вулиця, на якій він стояв, споконвічно носила ім`я Тарловського. За часів радянської влади, десь у 1970-ті роки її перейменували на Паркову.

А після здобуття Україною державної незалежності в 1991 році, створення патріотично налаштованих і державної, і місцевих влад, справи стали ще гірше. Напередодні і протягом днів Святої Трійці (приблизно 15 червня 2008 р.) історичну пам`ятку міста - будинок Тарловського - було зруйновано. Загал свідомих містян обурився таким актом вандалізму, безсоромного обкрадання історичної спадщини міста. Їх настрій висловили представники міської інтелігенції у своєму відкритому зверненні до міської влади (див. часопис „Батьківщина” за 15 січня 2009 р.) з вимогою відбудувати історичну пам`ятку міста. Та їхнім зверненням міська влада знехтувала. Комісія, яку було створено ще 17.09. 2008 року (рішення міської ради №613) щодо визначення заходів про вшанування пам`яті Кирила Тарловського, до сьогодені так жодного разу й не зібралась (голова комісії - В.І. Літвіщенко). Хоча їй було призначено надати свої пропозиції черговій сесії міськради. Дві „чергові” сесії вже відбулися.

Сьогодні ім'я Тарловського, особливо після ганебного руйнування його будинку, можновладці міста намагаються остаточно викреслити з історії нашого краю. Марна справа, панове! Маємо усі підстави стверджувати, що це здійснити не вдасться. Ім`я о. Кирила вже 300 років живе в історичній пам`яті нашого народу. Протягом цього часу забуті імена багатьох градоначальників, голів міста, різноманітних делегатів, депутатів. Двічі зазнав змін державний устрій країни. А ім`я видатного мецената, колонізатора Дикого степу, котрий дбав про наш край, не гріб під себе, а дбав про людей, працював на користь краю, - Кирила Миколайовича Тарловського, живе і буде жити, доки буде жити хоча б одна освічена людина у Присамар`ї. Підтвердженням цьому будуть і заходи, які планує провести міська організація „Просвіта” на честь вшанування пам`яті Кирила Тарловського.

На фото: фрагмент картини Петра Окулова (?) на якій о. Кирило зображений у своїй келії у Самарському монастирі. Вона була власністю о. Кирила. Згодом, як і інші особисті речі о. Кирила, перейшла у власність монастиря. Зараз картина знаходиться у фондах Дніпропетровського історичного музею. Повернути її на споконвічне місце - справа честі Дніпропетровського історичного музею і Самарського чоловічого монастиря. Це був би достойний вчинок на честь 300-річного ювілею Кирила Миколайовича Тарловського.


На сайте работает система проверки ошибок. Обнаружив неточность в тексте, выделите ее и нажмите Ctrl + Enter.


(голосов: 1)


Хотите всегда быть в курсе последних новостей и событий Новомосковска? Подпишитесь на рассылку обновлений!

А. Джусов

Возможно Вам будут интересны и эти новости


  • æ
  • é
  • ä
  • è
    55