Світ – наше відзеркалення

Давно минули ті часи, коли відповідальність за моральне обличчя суспільства брала на себе влада. Зараз вона більше переймається своїм благополуччям, тому і не дивно, що відповідальність за власну поведінку лежить тільки на самій людині і більше ні на кому. Добре, коли певні етичні норми міцно закарбувались в пам'яті з дитинства чи шкільних років, а якщо ні?

За фахом мені доводиться спілкуватися з багатьма людьми і, звісно, всі вони різні. Але більшу частину громадян легко можна віднести до категорії тих, хто звик вимагати, не даючи нічого взамін. Вимагають від влади, від інших людей, від природи врешті-решт, не задумуючись над тим, що і самі мають якісь обов'язки і не повинні вести життя паразита.

Цими вихідними мені довелось побувати у лісі. Захотілося піймати останні теплі осінні дні, подихати свіжим повітрям, подивитись на лісову красу. Все б нічого, але от з останнім не вийшло. Куди не глянь – усюди на око потрапляли пляшки, пакети, пластиковий посуд, пачки з-під цигарок… На кожній галявинці, біля кожного поваленого стовбура, де можна було б присісти, – смітник! Ось він, виворіт нашого суспільства – істот, які переймаються тим, аби лише з'їсти, спалити цигарку, напитися горілки і пошкандибати додому з приємним відчуттям „відпочинку на природі”… Ганьба! На якусь хвилину мені здалось, що навіть лісу стало соромно за неподобство, вчинене над ним, і він старанно прикриває наслідки людської життєдіяльності осіннім листям… Але де там, завдяки нашим громадянам сміттєві купи поповнюються чи не щодня.

Але не лише до новомосковців та гостей міста хочеться висловити претензію. Було б несправедливо усю провину звалювати на плечі лише громадян. Хочеться запитати – а що влада робить для того, щоб поліпшити ситуацію? Адже вони у своїх кріслах теж сидять для чогось. Мені після чергового пікніка довелось нести сміття аж до баків біля власного будинку, що викликало природне запитання – невже так важко розмістити кілька контейнерів ближче до лісу? І якась частина проблеми була б вирішена.

Не лише сміттям у лісі хотілося б обмежити свій монолог перед читачем. Багато вражень залишилось в мене і після перебування на нашому міському стадіоні.

Світ - наше відзеркалення11 жовтня на фінальні змагання до Новомосковська завітали юні спортсмени з Києва, Донецька, Тернопільщини. Гірко і соромно було за наших вболівальників – лузали соняшникове насіння і плювали собі просто під ноги. Хоча вірніше було б сказати туди, де мали знаходитись ноги, які в цей час вмостилися на сидіннях нижнього ряду. Хіба така поведінка прийнятна? Хто і коли навчав цих людей ставити ноги туди, де треба сидіти, плювати там, де не можна? І я тут же отримала відповідь на своє запитання – молодий батько в сусідній секції поставив дитину ногами на дерев'яну лавку і повів за руку… Таку картину уже неодноразово доводилось спостерігати. З цього, схоже, все в нас і починається.

Не хотілося б зводити свої роздуми до звичайних моралістичних повчань, але як ще висловити те, що наболіло? Набридло щодня бачити похмурі і сердиті обличчя перехожих, продавців, що замість усмішки „обдаровують” тебе грубістю, людей з повадками свиней і хижістю диких вовків. У кожного зараз свої проблеми і кожному хочеться жити краще, але починати треба з себе. Адже навколишній світ – це дзеркало, у якому ти бачиш тільки своє відображення. Чи не так?

Источник: А. Гузь

Можливо, Вам буде цікаво

By