Громадянський обов’язок – перш за все

На дворі у розпалі літо, яке асоціюється у кожного з нас із відпочинком. Та найгарячіша пора починається для політиків, декотрі з яких вже розпочали виборчу кампанію. Ми поцікавилися політичною активністю новомосковців, і запитали, чи ймуть вони віри солодким обіцянкам тих, хто мріє потрапити до нового парламенту, який ми обиратимемо восени.

Надія Миколаївна, охоронець:

– Розумію, що з того, що обіцяють наші і діючі, і майбутні парламентарі, багато не зроблять. Мені не дуже подобається сьогоднішня влада, але й поганого нічого сказати не можу. Та голосувати піду, бо це мій громадянський обов’язок. А ми такі люди, що нам весь час щось не подобається, ми чимось незадоволені, нам все чогось не вистачає, особливо грошей.

Євген Віталійович, пенсіонер:

– Як набридла ця показуха! Сидять тихенько у Раді по декілька років і жодного законопроекту не подадуть, а перед виборами стають такими активними! Гидко газети читати: і те зробили, і це, а ще більше обіцяють зробити… Невже вони думають, що ми їм віримо? А ви знаєте, чого вони в Раду так рвуться? Бо зарплата та пільги такі, що нам, бідним пенсіонерам, і не снилися! По 30 тисяч отримують, і жоден з них не віддасть хоч половину, наприклад, онкохворим дітям. Не знаю такого прикладу. От такому можна було б повірити.

Любов Іванівна, пенсіонерка:

Не довіряю нікому, про що й напишу в бюлетені, коли піду на виборчу дільницю. Ось скажіть, хіба вистачить мені 900 гривень пенсії, аби сплатити комунальні платежі взимку і купити собі хоч якісь продукти? Тож мого голосу ці обіцяльники не отримають. І ще одне, що мене надто турбує сьогодні. Я народилася на Запоріжжі, маю козацьке коріння, і мені дуже боляче, що сьогоднішня влада протягує руки до моєї рідної мови. Не бути російській другою державною, і нехай не дурять нас, що це робиться для людей! Влада має покращувати рівень життя людей, а не втручатися в те, в чому вона не розбирається.

Єлизавета Павлівна, викладач:

– Голосуватиму за демократа, мені близькі демократичні цінності. Поодинці важко щось змінити, але вірю, що всім разом це під силу. Дуже багато молодих, розумних, перспективних виборців – їм і змінювати наше життя. А воно неодмінно має стати кращим!

Михайло, пожежник:

– Я вже двоє виборів пропустив, просто не ходжу на виборчу дільницю. А що з того, що я проголосую? Все одно нічого не змінюється, яку б владу ми не обирали. Життя тільки погіршується, ускладнюється, йде наступ на наші свободи. Вже не можна палити, пити пиво у громадських місцях… Зарплата ж моя складає лише 2 тис. гривень, з яких 500 я витрачаю на дорогу до Дніпропетровська, бо живу навіть не у Новомосковську, а в селі. То як я можу голосувати за депутатів, які використовують нас як інструмент для потрапляння до парламенту і подальшого свого збагачення?

Яна, Андрій, безробітне подружжя:

– Як ви вже зрозуміли, ми з чоловіком не маємо роботи. Без вищої освіти мене лише прибиральницею можуть взяти, та й то до певного віку. На вибори, звісно, підемо, але ще не знаємо, хто висуватиметься. Всі вони гарно обіцяють, а варто лише стати депутатом будь-якого рівня – і одразу забувають за своїх виборців.

Ганна, студентка:

– Мені лише 16 років, але я впевнена, що кожен з нас може змінити, в першу чергу, своє життя, а також впливати на зміни у країні. Ми не повинні бути байдужими, а маємо брати активну участь у суспільному житті!

Тетяна, мама-одиначка:

– Не вірю владі, тому й не ходжу на вибори. Мені не вистачає тих копійок, що платить держава по догляду за дитиною, а в садочок мою донечку не беруть, бо їй ще нема 3-х років. Ось і вимушена сидіти вдома ще рік. Пенсіонерам додали до пенсії по 100 гривень, а нам ціни збільшили у рази. То кому така «турбота» потрібна? Тому й голосувати за таку владу не збираюся.

Анжела, адміністратор:

– Голосувати піду обов’язково, це мій обов’язок. З усіх кандидатів оберу жінку, і віддам їй свій голос, бо чоловіки щось не дуже переймаються нашими проблемами. Жінка – берегиня сімейного вогнища, і якби їх було більше у парламенті, то може швидше приймались би потрібні українському суспільству закони.

Марина, фінансист:

– Я не довіряю цій владі, але життя змушує навіть підробляти на виборах, бо для мого сімейного бюджету не зайва буде зароблена копійчина. Проголосую ж проти всіх, бо нікому з них віри нема. Пустобрехи – та й усе. Я впевнена, що політики наші не переймаються нашими статками і благополуччям. Їм вигідніше мати «біомасу» – бідних, знедолених людей, котрим не до політики і не до роздумів. Бо бідна людина здатна думати лише про кусень хліба…

Ось такі думки висловили мешканці міста. Вони розуміють, що їм необхідно виконати обов’язок громадянина – прийти у призначений день на виборчі дільниці. Разом із тим більшість не довіряє політикам, і, як не прикро, багато хто схильний вважати, що від нього особисто нічого не залежить. Мабуть, лише тоді, коли ми всі усвідомимо, що це не так, можливі зрушення в нашому житті. Вкотре хочеться процитувати професора Преображенського, котрий казав, що розруха в головах. Якщо ми подолаємо її, зможемо змінити своє життя, і обов’язково на краще.

Можливо, Вам буде цікаво

By