Забуті, лишались в глухій мерзлоті…
Колись у граніті, як справжніх героїв,
Вкарбують навіки обличчя святі…
Днями наше місто відвідав Микола Невидайло – людина-легенда, письменник, який, пройшовши через ув'язнення, табори, не зачерствів душею, а з-під його пера виходять все нові й нові вірші, оповідання.
Ось і у Новомосковську Микола Гаврилович презентував нову книжку «Homo homini lupus est» – людина людині – вовк – гіркий спомин про роки фашистської окупації, підпілля, фронтових доріг, воєнного трибуналу, десятилітню каторгу сибірського совєтського «особлагу», норильське повстання, коли стояв під дулами автоматів, очікуючи на розстріл.
Микола Гаврилович ділився спогадами з присутніми у залі, розповідав, що саме спонукало до написання цієї книги. Мовчати, переживши такий жах, було неможливо.
Відрадно, що на зустріч були запрошені не тільки ветерани, а й молодь, студенти кооперативного коледжу. Для них почути згадки про пережите особливо цінно, тому що без минулого, як сказала ведуча і організатор зустрічі, депутат міської ради Наталія Григорівна Браженко, нема майбутнього.
Автобіографічна книга М. Невидайла вражає великою любов'ю до рідної мови, свого краю, вчить читача у будь-якій ситуації не втрачати віру, не черствіти душею, бо тільки любов здатна врятувати людину у будь-якій складній життєвій ситуації.
Зустріч з Миколою Невидайлом перетворилася на тепле спілкування однодумців, близьких за духом людей. Авторові простягували руки: – Я Михайло Шевельов, я – Григорій Лесик, – знайомились колишні політв'язні з гостем, розповідаючи, хто вони і в якому таборі відбували покарання. Цим людям було про що поговорити: біль, від якого досі ниє серце, нагадує ветеранам про пережиті роки.
З привітальними словами та власними спогадами про голодомор та репресії до присутніх звернулися голова ветеранської організації “Присамарська” М. Васюк та голова товариства “Просвіта” Е. Шаповалова, наголосивши на значущості зустрічей із свідками подій, спрямованих на знищення українського народу.
Та, дякувати богові, життя змінилось – і сьогодні вони мають змогу писати рідною мовою, влаштовувати такі зустрічі, співаючи українських пісень, шануючи свої звичаї та традиції.
Сьогодні без страху вони навчають онуків пишатися своєю Україною, великими патріотами якої вони є.
