Шквальний вітер рвав останнє листя з дерев, піднімав пісок догори, жбурляючи його у обличчя учасників мітингу-реквієму, які зібралися у Перещепиному біля пам'ятника жертвам Голодомору напередодні роковин пам'яті. Природа ніби нагадувала людям про трагедію, повертаючи на 75 років назад у голодні місяці без шматка хліба.
Голова райдержадміністрації І. Гуртовий зробив невеличкий екскурс в історію, розповівши, що спланована акція геноциду вже визнана багатьма країнами світу, і нам, сучасникам, треба пам'ятати про наших земляків, які стали жертвами цього нелюдського ставлення до власного народу. Ігор Іванович закликав присутніх не забувати про безневинно загиблих, скільки б років не минуло відтоді.
Колишній директор Панасівського геріатричного пансіонату О. Миколаєнко прочитала присутнім згадки свідків тих подій, а школярі поклали до пам'ятника квіти та запалили свічки пам'яті.
Вузьким колом вшанували 22 листопада жертв голодомору на Воронівському кладовищі. Священик Свято-Троїцького храму УПЦ КП о. Василь відслужив панахиду за невинно померлими, а присутні на мітингу були одностайними у своїх промовах, наголошуючи на тому, що голодомор все-таки був штучним, і мор людей був спланованим.
Від міської влади, як і торік, виступив зі скорботною промовою секретар міської ради Олександр Головко, від громадської організації «За чисте місто» – Дмитро Глущенко, який від бабусі знає, що його родина теж зазнала втрат у 1932-33 роках. І вже практично нема свідомих людей, котрі б не визнали цю трагедію. Все менше ведеться дискусій стосовно того, чи був цей жах насправді. – Люди повинні мати довгу пам'ять, щоб у майбутньому не повторилось подібне жахіття, – сказав Дмитро Олександрович. Від партії НУНС пом'янув безвинних жертв Олександр Гайовий, який також закликав не забувати своє минуле.
Анатолій Джусов, історик та краєзнавець, згадав розповідь дідуся про те, як померли його брати та їх сини, вже дорослі молоді хлопці. Він обурений російською пропагандою, яка галасує про невизнання акту геноциду українського народу, і висловив вдячність всім партіям, громадським організаціям, котрі «…не втратили совісті і пам'ятають про простих людей».
А Емма Шаповалова та Олексій Васюк, знані на Новомосковщині поети, Олександр Хиря прочитали свої вірші, які пекучим болем входять у серце кожної людини, змушують задуматись. Ведучий мітингу – Василь Затишняк, голова партії КУН, не зміг надати всім слова, бо записалось близько двадцяти бажаючих. Тому ті, хто не встиг висловитись, змогли сказати це на скорботному обіді, який відбувся за рахунок коштів, що надали члени партії КУН, НУНС, ВО Свобода представники козацтва з отаманом Українського козацтва В. Бондаренком. Левова частка фінансової допомоги надійшла від Дмитра Глущенка.
Сором і прикрість – ось що відчували ті, хто прийшов на загальноміський мітинг з нагоди вшанування жертв Голодомору до міського краєзнавчого музею ім. П. Калнишевського. Невеличка група людей так і не діждалась його відкриття, хоча напередодні, на сесії міської ради, В. Літвіщенко оголосив час і місце проведення заходу, запросивши і народних обранців на відзначення скорботної дати.
Та є ще у нас національно свідомі громадяни (депутатів серед них не було), і місію проведення мітингу взяли на себе отаман Самарського полку запорозьких козаків, радник верховного отамана Українського козацтва Віктор Бондаренко та голова партії КУН Василь Затишняк. На імпровізованому мітингу виступив гість із Києва – генеральний обозний українського козацтва Віктор Скульбіда, родину якого у центрі України також не обійшло стороною лихо.
Так, майже по-сімейному, пом'янули учасники заходу жертв великої трагедії. Не обійшлось і без ексцесу. Під час мітингу працівники музею вступили з присутніми у полеміку: мовляв, хто посмів поставити прапори біля символічного каменя жертвам голодомору, і що музей вже провів заплановані заходи… В.о. директора музею звернувся також до автора цих рядків з настановою „не вздумайте писать о нас…” (музейних працівниках) у газетній публікації, „…мы никакого отношения к митингу националистов не имеем”.
Гірко, що є манкурти у нашій Вітчизні: вони не хочуть пам'ятати, вони бояться власної тіні, вони прагнуть забути минуле. Тільки чи можуть вони розраховувати на щасливе майбутнє?
