Продовжуючи тему встановлення «історичної справедливості» стосовно встановлення пам'ятника Літак, редакція провела журналістське розслідування і кореспонденти опитали тих людей, які працювали в той час на керівних посадах.
Валентина Іванівна Івахненко на момент розроблення проекту працювала заступником голови виконкому Новомосковської міської ради. Лист ветерана А. Якимчука, який міський голова оприлюднив нещодавно, був адресований на її ім'я. Чи пам'ятає Валентина Іванівна, чому саме Літак, а не інший проект було затверджено, ми і запитали в неї.
– Чесно кажучи, я не пам'ятаю подробиць, адже пройшло з того часу 26 років.
До встановлення пам'ятника докладало зусиль багато людей. Згадую, що цим питанням переймалися ветерани, вони і ініціювали вшанування воїнів 295-ї винищувальної авіаційної дивізії. Так, листи і ми писали, і нам писали, та лист Якимчука я не запам'ятала. Тим паче, що ми більше були виконавцями, ніж замовниками.
Я тільки добре знаю, що побажання ветеранів було саме на цьому місті бачити літак. Тому що під час звільнення Новомосковська авіаційна дивізія вилетіла із-за річки у напрямку Дніпропетровська, тож пам'ятник мав бути встановлений саме на цьому місці.
Взагалі не розумію, чому так багато розмов навкруг цієї теми. Коли я працювала, ми більше займалися будівництвом та забезпеченням городян житлом, комунальними питаннями. Планували змістити центр міста у бік сьогоднішнього масиву «Самарь», для цього займались намивом території. Сьогодні про зроблене тодішнім керівництвом ніхто і не згадує. Ми мало говорили про свої досягнення, більше займалися ділом. Не було жодної проблеми, про яку б ми, керівники, не знали.
Ще тільки я з'являлась на роботі, як до кабінету заходив шанований у місті ветеран Курочкін і клав на стіл цілу петицію із більш як 20-ти пунктів: десь не горить світло, десь ліфт не працює і ще багато іншого, що потребувало негайного втручання. Комунальні служби образу отримували завдання, і згодом обов'язково доповідали про усунення проблеми.
Велася робота по ремонту Свято-Троїцького собору. Я особисто їздила у Київ, бо для покриття куполів потрібно було сусальне золото, якого не так легко було тоді дістати.
Хочеться окремо сказати про так звані «чисті четверги», які сьогодні намагаються приписати першій особі міста. Та ця традиція була започаткована років 40 назад, і за мого перебування, як і за керування моїх попередників, щочетверга всі знали, що треба прибрати територію біля підприємств та організацій, навчальних закладів міста.
Що стосується пам'ятника Літак, навколо якого сьогодні ведеться так багато суперечок, то, мені здається, проблема надумана. Треба завжди керуватися буквою закону, а не піддаватися емоціям.
А ось що розповів Юрій Костянтинович Гаркуша, який у 1985 році, на момент відкриття пам'ятника воїнам 295-ї стрілецької дивізії і встановлення літака на їх честь, працював головою виконавчого комітету міської ради.
На святкуванні 40-річчя нашого міста у 1983 році був присутній двічі Герой Радянського Союзу Микола Михайлович Скоморохов. Дізнавшись про те, що на честь воїнів 195-ї стрілецької дивізії у Новомосковську перейменована одна з вулиць та відкритий пам'ятний знак він звернувся до міської влади з пропозицією увічнити також пам'ять воїнів 295-ї дивізії і запропонував свою допомогу. Він пообіцяв, що особисто побуває у Міністерстві оборони і вирішить питання з виділенням літака і його подальшим встановленням у Новомосковську.
Приблизно через рік виконком і міськком партії отримали позитивну відповідь. Після цього заступник голови міськвиконкому – на той момент Василь Павлович Нікітін – побував у військовій частині міста Умань і оглянув літак. Машину підготували і доставили у Новомосковськ. Проектним відділом трубного заводу була виготовлена відповідна документація і будівниче управління Промбуд-2 приступило до монтажу пам'ятника під керівництвом старшого майстра механічного цеху трубного заводу Григорія Григоровича Водянікова.
На той час літаків часів Великої Вітчизняної вже не було, адже після війни минуло 40 років! Головною метою було увічнення пам'яті про подвиг воїнів 295-ї стрілецької дивізії. А про те, який це буде літак, ніхто і мови не вів, не акцентували увагу на цьому. Просто повинен був стояти літак – як символ подвигу радянських воїнів.
Отож, напередодні святкування Дня Перемоги міським комітетом партії і виконкомом міськради було прийнято рішення, яким було затверджено відповідні заходи. Одним з них було увічнення пам'яті воїнів 295 винищувальної авіаційної дивізії з встановленням літака. Але про те, який він буде, про відповідність воєнному часу ніхто ніде не говорив.
Більше того, на святі були присутні керівництво міськкому партії, виконавчий комітет, депутати міської ради, усі трудові колективи міста, громадські організації… Словом, весь актив міста.
Те, що робиться сьогодні навколо Літака, вважаю неправильними. Пам'ятник повинен залишатись на місці. Його треба просто привести у належний стан, створити навколо нього зону відпочинку.
Василь Павлович Нікітін (кореспондент зв'язався з ним по телефону), колишній заступник голови міськвиконкому, знаменною датою для пам'ятника Літак вважає 22 вересня 1983 року.
В цей день відбулось встановлення пам'ятного знаку воїнам 195-ї Стрілецької дивізії на площі Перемоги. На урочистостях були присутні як представники влади міста та району, так і шановані гості – начальник воєнно-повітряної академії Збройних сил СРСР ім. Гагаріна, двічі Герой Радянського Союзу, маршал авіації, почесний громадянин м. Новомосковська Микола Михайлович Скоморохов, Герой Радянського Союзу Кравцов, генерал-лейтенант авіації Володін.
Саме тоді М. Скоморохов звернувся до керівників міста та району і запропонував встановити літак на честь воїнів 295-ї Винищувально-авіаційної дивізії. Микола Михайлович пообіцяв особисто звернутися з цим проханням до Міністра оборони. Через деякий час такий дозвіл було отримано, і літак було перевезено до Новомосковська із учбово-авіаційного полку Чернігівського вищого воєнного училища.
А ось що розповіла Еліна Іванівна Кравченко, заступник голови Ради ветеранів міста.
– На той час я працювала секретарем міського комітету партії з ідеології. Пам'ятник героям-визволителям планували відкрити до 40-річного ювілею з дня визволення міста.
У мої обов'язки входила організація всіх заходів, пов'язаних з відкриттям пам'ятника. Так, під моїм керівництвом проходила підготовка сценарію проведення свята, запрошення ветеранів та гостей, їх розміщення, організація зустрічей з представниками влади, ветеранами міста.
Що стосується встановлення саме такого пам'ятника, то мені відомо лише те, що у квітні 1982 року було розглянуто лист А. Якимчука з його пропозицією щодо проекту та ще декілька можливих варіантів майбутнього пам'ятника. Але керівництво міста не мало достатньо часу та коштів. Тому було прийнято рішення встановити літак, тим більше не було особливих перешкод для його придбання.
Еліна Іванівна також сказала, ніби на той час серед ветеранів були незгодні, що саме такий вигляд має пам'ятник. Але нібито задля належного проведення урочистостей ветерани прийшли на свято і не висловили свого невдоволення тим, що літак не відповідає воєнним рокам.
До річниці з дня визволення міста встигали підготувати лише цей проект, що й було виправданням такій невідповідності.
Висловити свою думку ми попросили Миколу Івановича Скляра, який обіймав посаду 2-го секретаря міському партії у 1983-1988 роках.
– Пам'ятник воїнам 295-ї Винищувально-авіаційній дивізії було встановлено за ініціативи Миколи Михайловича Скоморохова. Безпосередньо йому належить ідея сьогоднішнього Літака. М. Скоморохов був присутній на відкритті пам'ятного знаку на честь 195-ї Стрілецької дивізії. Урочисте відкриття пам'ятника повинен був проводити перший секретар міського комітету партії Володимир Михайлович Гаврюшин. Але через хворобу він не зміг виконувати свої обов'язки. Відкриття довелося проводити мені, тому я добре пам'ятаю, як після урочистостей Микола Михайлович запропонував встановити пам'ятник на честь 295-ї Винищувально-авіаційної дивізії задля відновлення історичної справедливості. Що й було зроблено до 40-річчя з Дня Перемоги.
Немає нічого дивного у невідповідності літака воєнним рокам, адже пам'ятник встановлювали через 40 років після закінчення війни. Якщо і можна було знайти військові літаки, то тільки у музеях. Літак є символом, такі ж встановлено у багатьох містах України, наприклад, Дніпропетровську, Запоріжжі та інших.
Щодо перенесення пам'ятника – то про це слід запитати у жителів міста. Звичайно, немає нічого поганого у розбудові Новомосковська, але треба це вирішувати всім разом, громадою. Думаю, що місту потрібен новий кінотеатр, у колишньому ”Авангарді” навряд чи можна його розмістити.
У 80-ті роки планувалось збудувати новий кінотеатр у районі сьогоднішнього будинку №50 по вулиці Радянській. Але завадила аварія на Чорнобильській атомній станції, куди і були кинуті і сили, і кошти.
Що стосується конкурсу проектів щодо перенесення Літака, то потрібно було повідомити про це раніше, до розгляду питання на сесії. Можливо, Літак ”впишеться” і у міський парк, але ще раз повторюю – бути чи не бути Літаку на сьогоднішньому місці розташування – мають вирішувати новомосковці.