Якщо дуже хочеться щось мати, а нема можливості – треба вкрасти, – така мораль злодія, яка рано чи пізно призводить його до тюремних грат.
Андрій, колишній вихованець школи-інтернату, мислив саме так. Що сприяло появі таких поглядів на життя у сімнадцятирічного юнака, сказати важко, але відповідати за вчинки, породжені ними, йому таки доведеться.
Пізно ввечері Андрій через вікно проник у навчальний корпус школи-інтернату. Ще за часів навчання у ній хлопцеві припав до вподоби комп'ютер, який знаходився у кабінеті психолога. Отже, піднявшись на другий поверх, Андрій зламав двері і виніс техніку. Пізніше юнак переховав її у знайомого в Дніпропетровську.
За кілька днів після крадіжки, впевнившись у тому, що його ніхто не підозрює, неповнолітній злочинець попросив знайомого перевезти комп'ютер з обласного центру до гуртожитку в м. Перещепиному. Але не так сталося, як гадалося. У Дніпропетровську хлопців перестріли працівники міліції і попрохали показати вміст сумок. На системному блоці комп'ютера виявили порядковий номер…
Рік випробувального терміну – саме до такого строку засудили Андрія. Під час засідання суду юнак висловив глибокий жаль з приводу того, що вчинив і повністю розкаявся. Будемо сподіватись, що каяття було щирим, і більше ніщо не зможе змусити Андрія помилитися вдруге.
