Вiдлуння травневої трагедії

Дев’ять місяців – саме такий відрізок часу витрачено слідчими та судовими органами на розслідування та розгляд трагедії, що сталася 1 травня 2010 року на річці Самарі в районі річкового порту.

Нагадаємо, що швидкісний катер, потужністю двигуна у 150 кінських сил, налетів на човен «Казанка», в якому знаходилося п’ятеро юнаків. Четверо з них: Дмитро Зінченко, Андрій Герасимов, Едуард Балабанов та Роман Волошин, – загинули.

Правду кажуть, що немає для батьків більшого горя, ніж смерть дитини. Життя втрачає сенс, і, здається, ніщо на світі не загоїть болючу рану. Трагедія сколихнула місто, і не було байдужих до цього горя, помноженого на чотири новомосковські родини. Сотні людей зійшлися, щоб провести в останню путь цих юних, красивих хлопців…

Не вщухав біль втрати, але попереду були довгі дев’ять місяців судового слідства та судових засідань. І кожного разу ятрилася рана у рідних: ніби прокручувалося німе відео перед очима, і трагедія оживала знову і знов.

Криком душі під час засідань зривалися прохання про якнайшвидше завершення слухань у справі.

Обурення потерпілих викликало те, що водій катера, підсудний В. С. Степаненко не повністю, а лише частково визнав свою вину у скоєнні злочину. Він не обрав позицію щирого каяття, натомість, намагаючись переконати суд, що нібито човен, в якому знаходилися підлітки, став рухатися не прямо руслом ріки, а під кутом відносно руху катера. Цю неправдиву версію підсудного було спростовано і під час слідства, і у суді.

Трагедія сталася на очах багатьох свідків, що бачили момент наїзду катера на човен, перебуваючи з трьох сторін від місця пригоди – по обидва береги ріки та на мосту через Самару. Всі вони підтвердили, що катер під управлінням В. С. Степаненка рухався на шаленій швидкості, і, не знижуючи її, вдарив човен та перелетів через нього, внаслідок чого всі п’ятеро хлопців, отримавши тяжкі травми, опинились у воді. Четверо з них загинули.

Живим залишився лише Євген Ганчев. Він сидів на кормі човна поряд із Дмитром Зінченком.

Експертними дослідженнями встановлено, що водій катера не мав права на керування катером відповідної кваліфікації, порушив правили об’їзду човна, у 5-10 разів перевищив встановлену на цій ділянці ріки швидкість. Замість дозволених 5-10 км/год., він рухався зі швидкістю 50-70 км/год. Крім цього, підсудний перебував у нетверезому стані.

Стає зрозумілим вкрай негативне ставлення батьків загиблих дітей до підсудного ще й тому, що ані під час попереднього слідства, ані в суді, до вирішення у справі В. С. Степаненко не відшкодував їм спричиненої матеріальної та моральної шкоди.

Суд, дослідивши обставини справи (суддя М.М. Кислий), 8 лютого 2011 року постановив вирок – 5 років позбавлення волі та стягнув з засудженого моральну та матеріальну шкоду. Саме стільки у вигляді максимального покарання передбачає ст.291 Кримінального кодексу України. Суд постановив вирок у межах закону, але з таким покаранням не погодився жоден з батьків загиблих, і їх правота і несправедливість закону очевидна усім, крім наших законодавців у Верховній Раді, які затвердили цю несправедливість у законотворчому порядку.

Можливо, саме ця кримінальна справа стане приводом для зміни закону щодо посилення відповідальності за загибель кількох людей.

Саме тому змучені горем, стражданнями та довгими слідчо-судовими перегонами, всі потерпілі хочуть оскаржувати вирок за м’якістю призначеного покарання в Апеляційному та Вищому спеціалізованому судах України, а в разі незадоволення їх вимог і в Європейському суді.

Можливо, Вам буде цікаво

By