З історії реставрації Свято-Троїцького собору, в 1888 році

Збереглись спогади Олексія Пахучого, який керував відновленням Новомосковського храму більше як 130 років тому.

Після будівництва храму Якимом Погрібняком, минуло сорок років, і духівництво вдарило на сполох: собор поволі став хилитись набік і провалюватись. Тому у 1830 році храм зачинили, бо в нього було небезпечно заходити. Відтоді взялися лагодити будівлю.

Впродовж п’ятиріччя під неї поклали цегляне підмур’я, заодно спотворили її первісний вид. Мури перестали сідати, але бані дедалі помітніше завалювались всередину. Знову освятили собор і ще півстоліття в ньому правили службу.

Але в 1880-х роках стало зрозуміло, що храм доживає останні місяці і якщо не вжити термінових заходів, він перетвориться на руїну. Негайно почали збір коштів і стали шукати майстра, який би взявся відреставрувати занедбаний храм.

Олексій Данилович Пахучий так розповідає про ті часи:

«Про новомосковський собор уперве я чув від свого батька… він і каже: «це ще нічого, а от, синку, у новомосковському церква: там аж 9 церков у одному місті!»…
Засіла у голові мені та церква! …От таки прийшлось у 1875 році побачити. Цілих пів дня я ходив, і та роздивлявся! Не зміг дати собі толку: як це дійшов ум чоловічий до того, щоб зростить 9 церков!

Нарешті чую у 1887 році, що хотять перестроювати і Новомосковський собор. Ще більш захотілося навчитися тієї мудрості, про яку мріяв ще з ізмальства!
У 1879 році мені випало самостійно будувати нові церкви на Полтавщині (у Мар’янівці, на Кирилових хуторах та на хуторі Хрестищі). Довелось рубати їх із розібраних будівель… Спорудивши ці церкви, я переконався, що зміг би звести й таку, як у Новомосковську, бо бачив і зрозумів, що всі їх поставив один майстер, як і ті що в Нікополі, Губинисі, Воронцові Перещепині, Бабайківці, Кочережках та інші..

На торги (прим.: на тендер) з’їхалося багато підрядчиків…переміг якийсь Кажинков. І давай розбирати той собор, та скласти заново не зміг! Чи то на глум, чи то за своєю вдачею, став він шахраювати. Замість того, щоб вибрати гнилі дуби та покласти підмур’я, Кажинков поклав невеличку стіну поверх гнилих дубів і гадав, що це йому так минеться!

Про це довідався Новомосковський міський голова Жуков, покликав пожежну команду і наказав зруйнувати ломами примазане гнилля і одразу ж вигнав геть Кажинкова з його майстрами та призначив другі торги. Тоді я і взявся за цю церкву»

Олексій Пахучий був певний, що треба не лише рятувати собор, а й відновити його первісну красу. Тому й заходився розшукувати документи, за якими можна визначити задум Погрібняка, адже самої будівлі вже не було.

«Дуже важко було мені спочатку, та не легше й надалі. З трьох планів, що знімали архітектори, жоден не підходив під справжню українську церкву. Усе це були перевертні, отож довелося брати міру не з планів, а з іконостасу.

Та спасибі протоієрею отцю Іоаникію Вахніну, зняв він того собора на фотографію, котрою я й керувався далі… Тоді я ще більше перейнявся пошаною до свого земляка Якима Погрібняка і збагнув, що то був не простий майстер, а професор свого діла!

Не було б фотографії – не було б у Новомосковську й українського собору, а був би який перевертень!

Робив я його з великою насолодою. Приємно було працювати над своїм рідним… Прийде, було, Харманський, спитає, чи нема помилки, то я й кажу «Українець будував, українець і перебудує, спіть спокійно!» То він було, подивиться, походить та й каже «Ну, закінчуй, після цього собору тобі двері скрізь відчинятимуть»…

На місце гнилих дубових паль у землю забили залізні штиби. Попсоване часом дерево Олексій Данилович замінив новим, підганяв здебільшого власноручно.

«На відміну від Погрібняка, скоби, риштаки й ринви були залізні. Крім того у нього усі 96 рам, та 6 вихідних дверей і лутки біля них, та арки були уквітчані виноградними лозами та иншими квітками. Я уже цього не робив: не схотіли фундатори. Криша крилась гонтом, тоді як я крив залізом. Жолоба довбались із дерева – я робив залізні. Цвяшки Погрібняк робив деревляні, мені ж давали залізні. Оце тільки і не таке, як строїв Погрібняк, останні деталі зостались ті ж».

Восени 1888 року храм знову засяяв у своїй дивовижі. Тоді ж храм освятили уже втретє.

А Олексій Данилович Пахучий, скінчивши працю, вирушив до Губинихи, де на нього чекала ще одна старовинна церква…

Можливо, Вам буде цікаво

By