Зв*язок поколінь

Юнацький відділ центральної бібліотеки м. Новомосковська намагається не тільки надати своїм читачам потрібну інформацію, а й бути для них центром духовного спілкування. Ці завдання вирішуються у тісному зв'язку зі школами, історико-краєзнавчим музеєм, міською радою ветеранів, військкоматом.

Бібліотека допомагає читачам сформувати активну життєву позицію . Тому у нас діє цільова програма “Молодь. Суспільство. Майбутнє”, яка формує громадянську свідомість, виховує молодих людей у дусі патріотизму. Для цього у стінах бібліотеки дуже часто організовуються вечори -зустрічі з людьми, які мають великий життєвий досвід.

У квітні відбулося декілька таких зустрічей. Одна з них була присвячена трагічним подіям 1986 року. Більше двох десятиліть відокремлює нас від тієї страшної ночі, але й сьогодні важко оцінити масштаби катастрофи Чорнобиля.

Учасниками ліквідації наслідків аварії були і наші земляки. Тому юнацький відділ запросив на зустріч зі своїми читачами члена міської ради ветеранів, полковника Василя Івановича Живцова, який також виконував урядове завдання у зоні аварії на посаді командира батальйону радіаційної і хімічної розвідки.

Скупі рядки службової характеристики: “За время службы в экстремальных условиях проявил высокие морально- политические профессиональные качества.

Товарищ В. Живцов за мужество и стойкость, высокую ответственность и примерность в выполнении задач по ликвидации последствий аварии на ЧАЭС неоднократно поощрялся командованием, а также был представлен к ордену “За службу Родине в Вооружённых Силах СССР” третьей степени.

Скільки б не минуло часу після трагедії, усім нам необхідно пам'ятатит про те, що відбувалося у ті страшні хвилини, години, роки.

Сьогодні нас зібрав загальний біль –

Біль пам'яті про 26 квітня.

Минуло стільки літ, а звідусіль

Відлуння драми нашого століття.

Але полковник В. Живцов розповідав не тільки про страхіття самої катастрофи, а й про те, як спалах на Чорнобильській атомній сліпучим сяйвом висвітлив добро і зло, розум і дурість, щирість і фарисейство, правду і брехню – усі людські чесноти і вади. А найбільше він розповідав про своїх товаришів, які, ризикуючи власним життям, зробили все можливе і навіть не можливе, щоб попередити поширення аварії. Бо вони за велінням совісті дали присягу на вірність народу.

Юнаки та дівчата, затамувавши подих, слухали спогади старшого товариша, дивились кадри з фільму про Чорнобиль і були дуже схвильовані всім почутим і побаченим. Ми, дорослі, сподіваємося, що наші читачі відчули особисту стурбованість за все, що відбувається навколо, і в їхніх душах відродилася віра в те, що більше ніколи люди не завдадуть рідній землі страждань і мук. Не допустять нових Чорнобилів.

Зв*язок поколіньТема іншої зустрічі традиційна для читачів нашої бібліотеки. Щорічно вони мають можливість поспілкуватися з героїчними людьми XX століття, зокрема, з учасниками бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни. На цей раз ми вшанували ветерана – полковника у відставці Володимира Євдокимовича Лисенка.

В травні 41-го року, закінчивши артилерійське училище, він вже 7 травня був у полку в Старокостянтинові. А на другий день війни захищав західний кордон Радянського Союзу. Під Києвом і Сталінградом отримав два тяжких поранення.

Військовій службі в армії присвятив 34 роки , крім того, перебуваючи десять років в запасі, готував молоді кадри для армії в автомобільній школі. Нагороджений чотирма бойовими орденами, має більше двадцяти медалей.

Читачі були вражені енергією, силою духу, емоційністю 88-річного ветерана. Десятиліттями відпрацьований командирський голос проникав у душі та серця юнаків та дівчат, вражав своєю схвильованістю при згадці про незабутні події.

Молоді люди в свою чергу поздоровили почесного гостя зі святом Перемоги, висловили свою безмежну синівську вдячність за те, що він і тисячі таких же, як він, тяжкою ратною працею наближали День Перемоги. Ми згадали й інших фронтовиків, чиє життя забрала війна, низько вклонилися та склали глибоку шану живим ветеранам, які на своїх плечах винесли тягар війни та підняли країну з руїн у повоєнні роки. Читачі – десятикласники ЗОШ № 6 (кл. керівники А. Чемерис та Л. Литвин) звернулися до них з такими рядками:

Ми – не діти війни,

Ми дітьми її тьми не були,

Ми у мирі, у щасті, у тиші зросли,

Але пам'ять про те, що творила пекельна війна,

В нас щоденно в душі ожива.

Завмерли, схиливши голови, юнаки та дівчата під звуки реквієму під час хвилини мовчання…

Возможно Вам будет интересно

От