Скупі рядки довідки працівника СБУ у Волинській області повідомляють: «… сім'я Кльоц дійсно проживала в с.Луків …і в грудні 1941 року родину Лева Давидовича Кльоца (батьків, 5 братів та сестру) було заарештовано і розстріляно. Після цього майно сім'ї пограбовано німецькими окупантами, а помешкання спалено».
Так, це трагічна доля сотень тисяч єврейських сімей. Але так сталось, що з цієї родини одна людина залишилась живою. Саме напередодні того кривавого дня батько відправив сина Лева до міста, щоб купити на ринку деякі речі. Та коли той повернувся до рідної хати, то побачив лише страхітливе згарище. В неповних п'ятнадцять років він став сиротою. Куди йти? Як жити? Нарешті визріла думка: шукати партизанів. Більше місяця блукав хлопчина в лісі, харчуючись лише ягодами, а спав на деревах, боячись зустрічі з хижими звірами.
І Левові пощастило: він все-таки зустрів партизанів із з'єднання легендарного лісового ватажка Олексія Федорова.
Минув час, і юному партизану довірили виконувати бойові завдання. Одним із перших таких випробувань було знищення мосту, який мав для фашистів стратегічне значення. Після цього, з автоматом у руках, Лев нищив окупантів за кров своїх батьків, братів, сестру, за спалені міста і села рідного краю. І лише в 1944 році, коли наші війська звільнили Україну від окупантів, Лев одяг, нарешті, форму радянського бійця і продовжував знищувати ворога до славного Дня Перемоги. За ратні подвиги Лева Давидовича нагороджено орденом Вітчизняної війни, «За мужність» та багатьма медалями.
А після закінчення війни мужній воїн прибув до Новомосковська і до заслуженого відпочинку працював в аграрному технікумі. Сьогодні Лев Давидович є членом ради партизанів і підпільників Присамар'я, проводить роботу з патріотичного виховання молоді.