З часу нашого знайомства з Андрієм Павловичем Македонським пройшло небагато часу, але цей чоловік уже встиг стати справжнім другом редакції – приходить до нас, щоб розповісти щось нове, цікаве чи наболіле. У останні відвідини він емоційно доводив, чому треба надрукувати його розповідь, бо місто Новомосковськ має знати своїх героїв, які, на жаль, не вшановані сьогодні, а, може, й зовсім забуті.
Навряд чи хто сьогодні знає, що існуванню Свято-Троїцького Собору треба завдячувати справжньому герою Великої Вітчизняної війни Анатолію Морозу, якому на початок війни виповнилося 10 років.
Андрій Павлович вважає, що меморіальна дошка з ім’ям цієї людини має зайняти почесне місце на вході до собору, щоб кожний православний мав змогу вклонитися спасителю святині, якої сьогодні могло не бути…
Коли наші війська з важкими боями зайняли Новомосковськ, який представляв собою суцільну руїну, військові були здивовані, що серед розрухи залишився вцілілим собор. – От так німчура, – говорили солдати, – кам’яні споруди зруйнували, а таку красу – дерев’яний храм – не зачепили! Думали-гадали, що б це значило, і вирішили перевірити фашиста «на чесність»: сантиметр за сантиметром обслідували соборну площу – нічого підозрілого! Свою версію висунув син полку Анатолій, хлопчина, у якого на фронті загинули батько – політрук, та мати – військовий лікар. Він поділився думкою з командирами, що читав колись про потаємні ходи у церквах та фортецях. Може, і тут є щось подібне?
Здогадка хлопця справдилась. Підвал і тунель, що вели до р. Самари, виявили за допомогою міношукача. Під вівтарем був схований заряд – двадцять шість протитанкових мін. Дістатися до них зміг лише тринадцятирічний Анатолій – його дитяча худорлявість дозволила зробити цю складну і небезпечну роботу дуже швидко. Собор було врятовано.
Наказом головнокомандування Анатолія Мороза було нагороджено медаллю «За відвагу».
Великі відстані пройшов військовими дорогами цей мужній юнак, у п’ятнадцять років отримавши Зірку Слави 1-го ступеня за проявлений героїзм при звільненні Праги. В історії такого ще не бувало, таку відзнаку хлопчакам не вручали.
Багато випробувань випало на долю Анатолія Мороза у дорослому житті, але загартований у боях, він не зламався, не схибив, а прожив гідне життя справжнього громадянина.
Про невигадану історію розмінування собору писала газета «Правда» у 1981 році, про мужність цього чоловіка дізналася тоді вся країна.
Андрій Павлович Македонський переймається вшануванням пам’яті славетного земляка.
– Напередодні візиту Патріарха Кирила до Новомосковська варто було б встановити на вході до собору меморіальну дошку, – каже ветеран. – Прочитає гість цю історію, і, дивись, допомогу надасть на реставрацію Свято-Троїцького собору. Та й чемпіонат з футболу не за горами. Кожен, хто їхатиме через Новомосковськ, не пропустить святиню, відвідає собор, а потім розповідатиме про наше місто у себе на батьківщині. А щоб став Новомосковськ привабливим для туристів, нам треба навчитися цінувати і берегти свою історію, своїх героїв, – впевнений ветеран.