Ні для кого з городян не є таємницею, що в місті накопичилася велика кількість комунальних проблем, які не вирішуються роками. Питання до міських чиновників та комунальників вже давно стали риторичними, проте редакція нашої газети не припиняє шукати на них відповіді. Тому ми вирішили звернутися до директора комунального підприємства КП НККП Аркадія Шипка, аби прояснити ситуацію хоча б з тих питань, якими опікується саме його заклад.
Аркадію Юрійовичу, останнім часом все частіше б’ють на сполох мешканці мікрорайону Кулебівка, які, прямо кажучи, задихаються від диму та смороду, що несе вітер з боку міського сміттєзвалища. Адже полігон постійно й безперервно горить. До того ж, якщо раніше від цього лиха потерпали лише кулебівчани, то на сьогодні жахливий сморід відчувається вже й у центрі міста, особливо вночі. Як Ви можете прокоментувати цю ситуацію?
Так, ця проблема дійсно має місце, але про її причини слід питати в тих, хто опікується полігоном, а саме в керівника комунального підприємства Миколи Позднякова. Адже що там коїться – взагалі досить важко зрозуміти. Декілька днів тому я відвідав новомосковське сміттєзвалище та побачив, що там, наприклад, стоїть сорок один контейнер для сміття, що використовуються далеко не за призначенням – в них збирають бите скло, яке, скоріш за все, потім вдало здається за гроші, а їх, звісно, ніхто не приходує. І це в той час, коли такі контейнери місто закуповує за бюджетні кошти. Комбінат, яким я керую, має державний акт на постійне користування землями полігону, згідно якого моє підприємство сплачує податок на землю. До того ж, КП НККП щомісяця сплачує підприємству Позднякова за утилізацію сміття, яке мої працівники вивозять із міста. Постає дискусійне питання – а чи всі фінансові оборудки, які існують на полігоні, проходять через бухгалтерію підприємства? Подобається це комусь чи ні, але я буду займатися цим питанням за будь-яких умов. І коли чиновники питають – де брати кошти на видатки комунальників – я знаю, де їх можна знайти. Цьому заважають лише брак совісті та жадібність деяких управлінців.
Не менше турбує новомосковців й ситуація, що склалася навколо міських кладовищ. Оскільки саме Ваше підприємство утримує на балансі цвинтарі Новомосковська, хотілося б отримати конкретну інформацію, як кажуть, – із перших вуст. Що ж насправді сьогодні відбувається в цій сфері?
Декілька днів тому це питання торкнулося мене особисто. Я хотів би скористатися нагодою і за допомогою Вашої газети довести до відома громади деякі досить цікаві факти, пов’язані із цією гострою проблемою.
Мабуть, вже всім у місті відомо, що минулого року було побито наглядача міського кладовища, що знаходиться на Мар’янівській горі, Миколу Шибка, який внаслідок нанесених йому тілесних ушкоджень помер. Пізніше схожа доля спіткала й наглядачку воронівського кладовища Галину Стець, яка, дякувати Богові, залишилася живою, але отримала значну кількість тілесних ушкоджень та після одужання вирішила більше не випробовувати долю та, побоюючись за своє життя, надалі працювати відмовилася. Слідом було спалено особистий автомобіль Олени Мітченко, яка працює в мене на підприємстві майстром. З часом на вакантне робоче місце наглядача воронівського кладовища було прийнято нову людину, яка виявилася не з полохливих. Чоловік, помічаючи дивні речі, що відбувалися під час поховань, почав ставити незручні запитання працівникам підприємства, що займається наданням ритуальних послуг. Знаючи ситуацію зі своїми колегами та попередниками, він вирішив перестрахуватися і за власний кошт найняв працівників охоронного агентства. Але майже одразу після цього від одного із співвласників підприємства мені на телефон почали поступати дзвінки із погрозами та наполегливими пропозиціями звільнити нового працівника. Я намагався не спілкуватися із погрожуючим, проте він від телефонних погроз перейшов до більш рішучих дій і почав навідуватися до мене на роботу, де вимагав у мене надати йому особисті дані наглядача, на що, звісно, отримав від мене відмову. Коли я спитав – що ж вони зробили для того, щоб навести на території кладовища порядок, адже всім відомо, що на похованнях такі підприємства заробляють чималі гроші – відповіді, зрозуміло, не отримав, тому що жодною копійкою вони не допомогли. А лише на вивезення сміття з цвинтаря було витрачено близько 20 тисяч гривень. Допомагав хто як міг, – наприклад, мер та деякі підприємці забезпечили технікою. Після моєї відмови надати особисту інформацію про працівника мій візитер геть розізлився та пообіцяв, що я про це ще пошкодую. Повернувшись того дня додому, я ліг відпочивати раніше, ніж зазвичай, та близько пів на другу ночі прокинувся та вийшов на балкон. Я не повірив своїм очам, коли побачив, що біля під’їзду палає мій автомобіль. В першу чергу я викликав пожежників та швидко спустився вниз. Поряд із моєю машиною було припарковано ще декілька автомобілів. Разом із сусідом, який також вибіг на вулицю, ми розштовхали сусідні машини, які могли також спалахнути, та я почав гасити свою автівку ручним вогнегасником, який був у мене в салоні. Звісно, мені це не вдалося – і приборкати пожежу змогли лише працівники пожежної частини, але було вже запізно – мій автомобіль згорів повністю.
Аркадію Юрійовичу, чи пов’язуєте Ви цю подію із тими погрозами, про які йшлося у Вашій розповіді? Адже автомобілі часто спалахують через коротке замикання в електриці.
Таке буває, але я впевнений, що це не той випадок. Справа в тому, що цей автомобіль належав моєму політичному керівникові Сергію Храпову, який він, до речі, абсолютно безкоштовно надав підприємству, яким я керую, у постійне користування. А враховуючи те, що це все ж таки чужа власність, його станом я опікувався із всією відповідальністю. Також цей автомобіль за рішенням виконкому значився службовим, а це вимагало його щомісячного технічного огляду. Окрім цього, штатний механік комбінату щодня, в тому числі й вранці того ж дня, перевіряв його, і повірте мені, цей автомобіль знаходився в ідеальному стані. Тим паче він не міг самозайнятися ще й через те, що я, знаючи, що він мені не знадобиться декілька днів, тому як наступали вихідні, знеструмив його, знявши клему з акумуляторної батареї. Тож версія про самоспалах не має під собою жодного підґрунтя.
Які Ваші подальші дії? Чи заявляли Ви про цю подію до правоохоронних органів і якщо так, то які дії були з їхнього боку?
Звісно ж, я написав заяву до міліції і вказав в ній всі свої припущення стосовно винуватців цієї події. Дії міліції, як на мою думку, спочатку були досить неквапливими, але все змінилося, коли ми провели в Дніпропетровську прес-конференцію для ЗМІ – і в цю справу втрутився губернатор області Олександр Вілкул. В понеділок було проведено експертизу залишків автомобіля дніпропетровськими спеціалістами, але результатів поки що немає. За попередніми підсумками, зі слів експертів, все свідчить про навмисний підпал. За таких обставин, я налаштований йти до кінця, тож сподіваюсь на справедливість Феміди та розуміння і підтримку з боку мешканців міста.
І наостанок, враховуючи, що дорогами у місті опікується саме Ваше підприємство, то наступне питання ми адресуємо також Вам. До нас звернувся чоловік, брата якого 10 лютого цього року було збито автомобілем на пішохідному переході через вулицю Сучкова в районі пошти. На жаль, після 5 діб у стані коми молодий чоловік помер. Як з’ясувалося лише нещодавно, цей пішохідний перехід зовсім не відповідає вимогам транспортного законодавства та проектній документації плану міста. Згідно офіційних креслень, наданих виконкомом міста за підписом міського голови, цей перехід має розташовуватися перпендикулярно проїжджій частині та мати з боку Самарського бульвару виступ для виходу пішоходів на дорогу. Проте в реальності він виглядає зовсім по-іншому: по-перше, «зебру» на момент ДТП було намальовано по діагоналі, що вплинуло на результати розслідування трагедії і практично зняло відповідальність з винуватця, по-друге, на тому місці, де має бути облаштовано виступ для зручного та безпечного виходу на дорогу, вже давно «прописалися» таксисти. Тож пішоходам, аби перейти вулицю, потрібно лавірувати між автівками таксі та ще й примудритися не потрапити під колеса громадського транспорту, який постійно висаджує в цьому місці пасажирів. А по-третє, на іншому боці переходу нормальному виходу пішоходів на тротуар перешкоджає височезний бордюр, який важко подолати як літнім людям та людям із обмеженими можливостями, так і молодим мамам із дитячими візочками. І нарешті саме питання – хто відповідає за подібні порушення всіх можливих норм у самому центрі міста та коли ці незручності буде ліквідовано?
Згоден, перехід облаштовано, м’яко кажучи, некоректно, і, звісно, його необхідно приводити до норми. Але відповім, мабуть, банально – для цього потрібні кошти, яких немає. Ви правильно кажете, що дорогами в місті опікується саме наше підприємство, проте знали б ви, який безлад в цьому питанні по всьому місту! Тільки уявіть, із 237 вулиць та провулків у місті на балансі КП НККП стоїть лише 65. Згідно чинного законодавства, наше підприємство має право витрачати свої кошти лише на ті об’єкти, в тому числі й вулиці, які стоять на нашому балансі. Інакше такі витрати будуть вважатися нецільовим використанням коштів. Хоча ви й самі розумієте, що коштів не вистачає навіть на ті об’єкти, які стоять на нашому балансі, але ми не знімаємо з себе відповідальності та я особисто обіцяю вам, що разом із працівниками ДАІ ми спробуємо привести цей перехід до ладу. Можливо, на це піде певний час, але проблема очевидна, й рано чи пізно ми її вирішимо.
