Альтернатива є: сміття на переробку

Пам'ятаєте, як професор Преображенський з безсмертного твору М. Булгакова “Собаче серце” вимовив слова, які б вдало підійшли до ситуації, що склалася в країні загалом: “Розруха не в клозетах, а в головах”.

Словом, коли приходять кризові часи, настає пора змінювати не тільки спосіб життя, а й спосіб мислення; необхідно переглядати ті правила, за якими ми жили останнім часом.

І нехай ця стаття не призведе до радикальних змін, просто треба відволіктися та задуматися над нижченаведеним.

Проблема поводження зі сміттям виникла практично одночасно з появою людини. Ще українська козацька старшина, незважаючи на надзвичайне багатство нашої природи тих часів, боролася за збереження довкілля й видала ряд наказів і документів про охорону придніпровських лісів і лук, за­борону спалювання лісів, браконьєрства, хижацького ви­нищення звірів та риби.

Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогре­су, бурхливим зростанням кількості населення, обсягів виробництва та його відходів проблеми стосунків між природою та суспільством, викли­кані недалекоглядним, нерозумним, необґрунтованим став­ленням людини до природи, дедалі все більше загострюються. Тобто в цей час людство досягнуло таких вершин свого розвитку, що накопичення відходів виробництва і споживання набуло загрозливих масштабів.

Безумовно, що першими “за списком” були рідкі та газоподібні відходи (які, до речі, досить швидко поглинаються природнім середовищем) і вони ставали об'єктом першочергового контролю та регулювання в той час, як проблему твердих відходів завжди можна було вирішити нехитрим способом – просто відвезти подалі і закопати. А в містах, розташованих на узбережжі морів, непотріб просто викидався в море. Так, на північно-східному узбережжі США відправляють свій непотріб в інші країни на океанських баржах. Історія найбільш нещасної баржі “Munroe”, яка протягом року плавала від порту до порту, намагаючись “втулити” непотріб з Нью-Джерсі і повернулася додому, так і не вивантаживши жодної тонни, стала яскравою ілюстрацією кризи звалищ (див. мал.).

Нетрадиційний погляд на проблему якраз і полягає у тому, що набагато простіше контролювати те, що потрапляє на звалище, ніж те, що потрапляє зі звалища до навколишнього середовища. Довгі роки переробку міських відходів вважали непривабливою і занадто дорогою в порівнянні з уже відпрацьваним способом “звалювання в загальну купу”. Але при цьму не бралося до уваги, що, переробляючи сміття, можна отримати доволі широкий спектр товарної продукції, придатної для використання. Так, якщо нагрівати сміття до певної температури без доступу повітря, то через деякий час з нього починає виділятися газ, придатний до спалювання. А якщо ж в непотребі міститься багато органічних сполук, то з нього можна отримати справжнісіньку нафту! Крім того, при певних технологіях переробки можуть утворюватися дистильована вода, сухий лід, асфальтобетон та ін.

При цьому постає питання: чи переробляти все сміття без розбору, чи перед цим його треба попередньо розподілити на папір, харчові відходи, скло та ін.? Звичайно ж, вже краще переробляти повністю весь непотріб, ніж потім при розподілі “відбраковувати” певну частину, що також призведе до утворення нових звалищ відходів сміттєпереробного підприємства. Повна нісенітниця… Окрім цього, бажано, щоб при переробці були відсутні будь-які викиди, що спричиняють шкоду навколишньому середовищу. В іншому випадку, виходить, що діяльність зі збереження довкілля просто зводиться нанівець.

Ще одне міркування з цього приводу. Бажано розміщувати такі комплекси з утилізації якомога ближче до джерел сировини, тобто до полігонів твердих побутових відходів населених пунктів. Це значно скоротить витрати на транспортування.

Проблема побутових відходів не вирішується вибором “правильної” технології чи навіть комбінації технологій, так як крім технологічних вона має економічні, соціальні й організаційні аспекти. Важливо враховувати стан уже існуючої інфраструктури по збиранню та утилізації твердих побутових відходів (яка, до речі, має низьку ефективність сервісу) і можливість участі місцевої влади, а також всіх груп населення (тобто тих, хто безпосередньо “виробляє” сміття) та ін. Уявіть собі, що на смітті можна було б заробити якусь копійчину, здаваючи його до сміттєпереробного підприємства. І тоді вже не було б необхідності викидати сміття в лісопосадковій смузі чи на узбіччі дороги.

І оскільки вартість площ для захоронення відходів зростає, а спалювання дороге та небезпечне для оточуючих, роль переробки відходів буде невпинно зростати.

Наостанок доречно згадати відомого науковця В.І. Вернадського, який ще на початку ХХ ст. висунув концепцію перетворення біосфери на ноосферу – “оболонку розуму”, в якій мирно співіснують “розум і природа”, “прогрес і довкілля”. Дійсно, науково-технічний прогрес створює не тільки перевантаження для природи; в найбільш прогресивних технологіях він дає засоби запобігання негативних впливів, створює можливості екологічно чистого виробництва. Виникає не тільки гостра необхідність, але й можливість змінити суть технологічної цивілізації, надати їй природоохоронного характеру.

Можливо, Вам буде цікаво

By