22 грудня Сонечко спустилося над горизонтом і увійшло у сузір’я Хреста, спинилося – вмерло. Через три дні відштовхнулося, стало швиденько набирати висоту – народилось (Різдво). Всі бачили на іконі голову Спасителя на тлі Сонця і Хреста. І почалася шалена боротьба Сонечка з темрявою і холодом. То мороз і завірюха, то знову відлига…
В цьому році, як ніколи, Сонечко боролось за життя на нашій благословенній Землі. Це були справжні страсті. Уже в лісах крізь сніг пробились проліски-першоцвіти. Синички своїм співом скресають лід на річках і озерах. Господині доять перше молоко у корівок, радіючи теляткам. Хлібороб перевіряє реманент, готує насіння, обрізує дерева. На Явдоху заносить до приміщення картоплю, вирощує розсаду.
І незабаром настане день, коли Сонечко буде на небосхилі на хвилину довше (день довший за ніч) – воскресло. Життя перемогло смерть. Це буде 22 березня.
Все радіє цій миті. На луках травичка тягнеться до Сонця, радісно співають птахи, повернувшись з вирію і напившись нашої життєдайної води.
Люди поспішають до храму Природи, щоб торкнутися Землі-годувальниці, сіють ранні культури. Це і є Великдень. Його святкували наші прабатьки. І нам не варто відмовлятися від цих традицій, бо, як говорив мудрець, «знання традицій, коренів роду, віри – дуже важливі для кожної людини, і душа кожної людини того чи іншого народу щаслива тільки тоді, коли вона живе за традиціями своїх прабатьків».
