Людина за своєю природою — митець, і в її силах змінювати все навколо себе. Добре, якщо ці зміни на краще. Тоді б у світі було якнайбільше гарних речей, думок, почуттів і якнайменше жорстокості в усіх її проявах.
Стати видатною може кожна людина, адже від природи ми маємо однакові здібності. Якщо спрямувати всі свої зусилля на одну справу, то з часом неодмінно буде результат.
Вірші поета є його щоденником, відбитком думок людини на момент створення віршів. У віршовані рядки людина вкладає всю душу. І бути поетом — особливий дар. Потрібно вміти висловити стан душі і почуття словами, а це може не кожний. У справжній поезії є якась несподіванка, поетичне відкриття, самобутнє, неповторне світовідчуття живої шукаючої душі. Така поезія завжди зближує, об'єднує людей — і кожен з нас, таких різних, відчуває в ній щось своє.
В один із теплих травневих днів мене, бібліотекаря дитячої бібліотеки-філії №4 запросили до школи № 14, з якою ми постійно співпрацюємо, на засідання любителів поезії. Затишний кабінет. Квіти. Святковий настрій. Діти читали власні вірші. А я насолоджувалася поезією юних талантів, яких плекає вчитель світової літератури, завуч школи Анна Іванівна Волокита в літературній студії «Світанок», яка працює майже 10 років.
У свої перші ніжні поетичні паростки юні поети Катя Волок, Маша Максименко, Катя Гринько, Саша Передерій, Катя Шихальова вклали свої мрії, надії, сподівання, підняли досить серйозні актуальні теми сьогодення: любов до ближнього (братика, сестрички, вчителя, друга), до братів наших менших, до природи. Значне місце в поезії дітей посіли вірші про маму, вона «як сонечко гріє завжди».
Можливо ці діти і не стануть видатними поетами, але паростки прекрасного, що пробиваються в їхніх душах і проростають у перші літературні спроби, допоможуть їм стати добрішими, цінувати внутрішню красу. Література допоможе стати справжніми людьми.
Ростіть, ростіть молоді поетичні гілочки, перетворюйте їх на могутнє і сильне дерево, адже перед вами широка і вільна дорога у вільній та незалежній Україні.
