Не заради слави…

Нещодавно на абонементі міської центральної бібліотеки для членів жіночого клубу «Роксолана» презентувала свою збірку віршів Людмила Коваленко. Точніше, її «самовиданий» варіант, з надією, що друкований варіант з’явиться невдовзі.

Людмила Коваленко – дитина війни, народилася 26 січня 1945 року в місті Тройєнбрітцен (ФРН). Її мама була українською бранкою. Отож війна пройшлася по ній потужним катком ще у віці немовляти, та й потім давала про себе знати. А відтак її відлуння знайшло місце у творчості поетеси вже після того, як у зрілому віці, в 1979 році, вона побувала в Німеччині, в меморіальному комплексі концтабору Равенброк.

Виросла ж Людмила Коваленко на Черкащині. Можливо, жила б у шевченковому краї й понині, аби її рідне село, як і багато сусідніх, не пішло під воду, ставши територією одного з каскадів Дніпрових водосховищ. Саме тій землі, людям, що населяли її, присвячені перші, ще дитячі вірші Людмили Коваленко.

А потім доля закинула її на Дніпропетровщину, привела до Новомосковська. Тут вона закінчила сільськогосподарський інститут, працювала у сільській школі, а з 1981 року і до виходу на пенсію викладала в радгосп-технікумі.

Здавалось би, при такому напруженому ритмі не до лірики – тут би голову до подушки. Та ні, роздуми, враження не давали заснути, просилися на папір. І вона писала, не задумуючись для чого, для кого. Просто писала. Зараз кажуть, «в шухляду», не показуючи навіть найріднішим, найближчим. Зважилась якось прочитати дещо своїм студентам, і з тих пір звірялася їм.

У 2000 році Людмила Іванівна стала членом Новомосковського відділення Української спілки в’язнів – жертв нацизму, активно долучилася до його роботи, записувала спогади в’язнів фашистських таборів, пропонувала їх місцевій пресі. Отоді й з’явилися в газетах її вірші. Не заради слави, а заради миру.

Скільки написано віршів, вона не рахувала, а з тих, що збереглися, відібрала близько двохсот і планує вмістити їх в майбутній книжці. Написані вони як українською, так і російською мовами. Завжди щирі, з чіткою власною позицією.

Лариса Волкова

Можливо, Вам буде цікаво

By