Саме таким девізом керується трудовий колектив перукарні „Локон” у своїй боротьбі із неправдою та несправедливістю.
Історія з нашою перукарнею розпочалася ще в серпні 2005 року, коли трудовий колектив заявив про своє право на приватизацію приміщення перукарні. За крок до кінцевого етапу міська влада відмовила колективу перукарні, який пройшов майже всі необхідні процедури, у приватизації, мотивуючи відмову тим, що ніби приміщення знаходиться під арештом відділу державної виконавчої служби Новомосковського міського управління юстиції. На підприємство прийшов „дуже ввічливий” державний виконавець Ш., провів опис і арешт майна – приміщення перукарні „Локон”. З цього неприємності колективу лише розпочинались.
В серпні 2007 р. приміщення продали з торгів. В торгах брали участь двоє молодих людей з м. Дніпропетровська, судячи з прописки в університетському гуртожитку, студенти, один з яких був представником Д. Демченка. Як вони в Дніпропетровську дізнались про торги у м. Новомосковську, коли навіть місцеві жителі нічого на знали і не чули – це загадка, яка знову ж таки наводить на роздуми.
Згодом до перукарні прийшов новий власник приміщення – мешканець м. Дніпропетровська Д. Демченко та вимагав від трудового колективу покинути його власність. Фактично майстри опинились на межі втрати робочих місць. Усвідомлюючи, що можуть залишитись без роботи, за допомогою звернулись до тих, на кого законом покладено обов'язок відстоювати права міських жителів – до міської влади і прокуратури, але жодних дій по захисту трудового колективу ними не було вжито.
Останнім захистом для перукарів залишився суд. Судова тяганина у першій інстанції тривала близько року. Спочатку судові засідання відбувались приблизно раз на місяць, в листопаді і жовтні цього року їх періодичність зросла – по два рази на місяць, а на початку грудня вразила навіть бувалих співробітників суду – двічі на тиждень(!!!). Як результат – 8 грудня 2008 року суд першої інстанції відмовив ТОВ „Локон” у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що жодних доказів на підтвердження своєї позиції позивач не надав. Заради справедливості ми, як трудовий колектив ТОВ „Локон”, хочемо повідомити, в яких обставинах проходила судова тяганина.
По-перше, вражає швидкість, з якою суд зміг розглянути таку складну справу, оскільки для прийняття обґрунтованого рішення необхідно було вивчити і проаналізувати величезну кількість документів. Хоча Цивільний процесуальний кодекс України передбачає максимальний для розгляду термін 2 міс., практика показує, що вкластись в ці строки і об'єктивно розглянути справу неможливо. Кому і навіщо потрібен такий поспіх, який було проявлено в даній ситуації, – незрозуміло.
По-друге, ми впевнені, що однією із найважливіших причин поразки у суді стало те, що юрист К., який представляв інтереси ТОВ „Локон” у судовому засіданні, – просто „здав” або „злив” свого довірителя, тобто нас, і жодних вагомих кроків із захисту перукарні не вчинив: не запитано вагомих документів, які б могли підтвердити те, що арешт на майно накладено з порушенням закону), систематично запізнювався на судові засідання, міг без попередження не з'явитись до суду, посилаючись на терміновий виїзд, а на винесення судового рішення взагалі не з'явився. Після винесення рішення навіть не поцікавився рішенням суду і тим, чи необхідно його оскаржувати у апеляційній інстанції (телефон вимкнутий, у офісі відсутній). Припущення про здачу інтересів розвіяв все той же державний виконавець Ш. перед останнім судовим засіданням. Його фраза „он своё дело уже сделал” розставила все на свої місця.
По-третє, навіть суд у рішенні вказав, що на захист комунального майна повинна була стати Новомосковська міська рада. Більш того. Суд прийшов до висновку, що міськвиконкомом не було вжито жодних дій для визнання цієї реалізації незаконною, хоча всім відомо, що у міського голови є заступник з питань правового захисту громади міста, і яким, у цьому випадку, не була захищена громада міста.
Слід додати, що чомусь не набуло розголосу, як в період розгляду справи невідома людина „забула” у кабінеті головуючого судді декілька тисяч доларів США, які було покладено у документи, передані судді для ознайомлення. Чоловік швиденько вийшов з кабінету, а суддя, розкривши документи, виявив „зелені” і кинувся навздогін забудькуватому відвідувачу. Та його вже й слід простиг. Про знахідку негайно були повідомлені всі правоохоронні органи і керівництво суду. Але правоохоронці встановили, що відвідувач просто «забув гроші» в кабінеті судді, і що ніякого криміналу тут немає.
Особа державного виконавця Ш. взагалі викликає окрему розмову. Чого варті лише його деякі вислови. На запитання трудового колективу ТОВ „Локон”: „Чому ви не дали нам викупити приміщення перукарні?”, він відповів: «Нам тоже хочется кушать».
Не потрібно бути премудрою головою, щоб зрозуміти, що тут замішаний чийсь великий інтерес, бо дуже багато обставин підтверджує це. І колектив, який складається з тринадцяти жінок, серед яких є два інваліди, три пенсіонери, бореться із „системою”, „системою”, в якій гроші вирішують майже все, де інтереси простих громадян ставляться нижче власних вигод, а такі поняття як „честь” і „совість” вважаються забутими і непотрібними. І від розуміння цього стає огидно і сумно, невже все втрачено остаточно?
Наведені вище факти викликають закономірне запитання: невже відділ ДВС розраховував на те, що все це „прокатить” і можна буде без проблем забрати цінну нерухомість. Складається враження, що все розраховано на людей з посереднім рівнем інтелекту. В ці казки із законним продажем комунального майна може повірити лише дуже наївний.
Задля об'єктивності ми хочемо зазначити, що державні службовці, які б мали слугувати людям, їздять на шикарних дорогих автомобілях, які на зарплатню держслужбовця навряд чи купиш. Навіть не кожен бізнесмен може собі дозволити таку розкіш.
Виникає також закономірне запитання до міського градоначальника: як же він допустив, що трудові колективи – мешканці міста – залишились сам на сам із проблемою? Те, що він знає про цю ситуацію, – факт, і що нічого не робить – теж факт. А якщо і після цієї публікації буде бездіяти – побічно підтвердить власну зацікавленість у цьому.
Міській владі вже час зрозуміти, що ми просто так не віддамо наше приміщення, в якому пропрацювали тридцять (!) років і з яким пов'язано все наше життя.
Ми, як колектив перукарні, вже готові до крайніх заходів – від акцій протесту – до голодування. Не почують тут – поїдемо до Києва, однак десь правду знайдемо. Нехай вся Україна дізнається, як у Новомосковську турбуються про людей. Можливо, лише таким чином ми зможемо змусити звернути на нас увагу.
