Віра

Давненько це було.

Теплого квітневого дня дід з онуком йшли на катер, щоб дістатися до дачної ділянки. Треба ж привчати малого до землі! Припікало. Хлопцеві захотілося пити.

— Сергійку, давай зайдемо до собору, там є капличка з джерельною водою, — промовив дід, а сам подумав: — заразом і духовно підкріпимось.

По соборній території поважно походжав святий отець, наче щойно зійшов з картини Репіна — благородна сивина викликала довіру.

— Святий отче, — мовив дідусь, — вибачте, що потурбували вас. Захотів онук водички, а я подумав, заодно покажу йому на іконостасі святих, імена яких подібні іменам онука, його батька Андрія та його діда».

— Чого ж, можна, — охоче відповів отець. Потім прискіпливо поглянув і спитав: — А ви якої віри?

— Батьки, діди і прадіди були православні, то й ми цієї віри, бо без віри не можна жити, — відповів дід і додав: однак я поважаю віру будь-яких людей і будь-якого народу — Бог то єдиний!

— То ви штунда, — голосно вигукнув святий отець.

— Штунда то й штунда, — згодився дід. — Можна увійти до храму?

— Можна, заходьте, я вам все покажу і розкажу, — мовив отець.

Тут він став показувати і розказувати про святих з таким запалом, що, здавалося, гординя розпирала його груди. І раптом він сказав: Я Біблії не читав, я все знаю з практики.

Наступила дзвінка тиша. Дід з онуком остовпіли і озирнулися: чи ще хто чув?

Навпроти іконостасу йшла жвава торгівля церковним приладдям.

— Святий отче, а хіба можна в Божім Храмі торгувати? — спитали дід з онуком.

— Я людина маленька, спитайте нагорі, — відповів отець.

— Вони подивилися вгору, куди вказав отець, — на них дивився з ікони Спаситель…

— Дідусю, а у Христа сльозинка котиться по щоці?! — спитав вражений онук.

В цей час знову дзенькнула монета…

Святий отець квапливо попрощався з надто цікавими відвідувачами і пішов в один із темних кутків храму: там на нього чекали прихожани, що прийшли домовитися про відспівування небіжчика. Було чути шелест грошей…

Дід з онуком вийшли із храму. — Невже правду говорив В'ячеслав Чорновіл, що церква — це теж ринок?, — вертілось в голові у діда.

— Дідусю, чого ти такий сумний? — спитав, бігаючи навколо онук.

— Ходімо, дитино, швидше звідси, попливемо на свою «фазенду» та низенько вклонимось Землі-годувальниці і будемо щоранку стрічати Сонечко.

Дід Михайло з м. Самарі, що на ріці Самарі, Січеславщина

Возможно Вам будет интересно

От