Віра

Давненько це було.

Теплого квітневого дня дід з онуком йшли на катер, щоб дістатися до дачної ділянки. Треба ж привчати малого до землі! Припікало. Хлопцеві захотілося пити.

– Сергійку, давай зайдемо до собору, там є капличка з джерельною водою, – промовив дід, а сам подумав: – заразом і духовно підкріпимось.

По соборній території поважно походжав святий отець, наче щойно зійшов з картини Репіна – благородна сивина викликала довіру.

– Святий отче, – мовив дідусь, – вибачте, що потурбували вас. Захотів онук водички, а я подумав, заодно покажу йому на іконостасі святих, імена яких подібні іменам онука, його батька Андрія та його діда».

– Чого ж, можна, – охоче відповів отець. Потім прискіпливо поглянув і спитав: – А ви якої віри?

– Батьки, діди і прадіди були православні, то й ми цієї віри, бо без віри не можна жити, – відповів дід і додав: однак я поважаю віру будь-яких людей і будь-якого народу – Бог то єдиний!

– То ви штунда, – голосно вигукнув святий отець.

– Штунда то й штунда, – згодився дід. – Можна увійти до храму?

– Можна, заходьте, я вам все покажу і розкажу, – мовив отець.

Тут він став показувати і розказувати про святих з таким запалом, що, здавалося, гординя розпирала його груди. І раптом він сказав: Я Біблії не читав, я все знаю з практики.

Наступила дзвінка тиша. Дід з онуком остовпіли і озирнулися: чи ще хто чув?

Навпроти іконостасу йшла жвава торгівля церковним приладдям.

– Святий отче, а хіба можна в Божім Храмі торгувати? – спитали дід з онуком.

– Я людина маленька, спитайте нагорі, – відповів отець.

– Вони подивилися вгору, куди вказав отець, – на них дивився з ікони Спаситель…

– Дідусю, а у Христа сльозинка котиться по щоці?! – спитав вражений онук.

В цей час знову дзенькнула монета…

Святий отець квапливо попрощався з надто цікавими відвідувачами і пішов в один із темних кутків храму: там на нього чекали прихожани, що прийшли домовитися про відспівування небіжчика. Було чути шелест грошей…

Дід з онуком вийшли із храму. – Невже правду говорив В'ячеслав Чорновіл, що церква – це теж ринок?, – вертілось в голові у діда.

– Дідусю, чого ти такий сумний? – спитав, бігаючи навколо онук.

– Ходімо, дитино, швидше звідси, попливемо на свою «фазенду» та низенько вклонимось Землі-годувальниці і будемо щоранку стрічати Сонечко.

Источник: Дід Михайло з м. Самарі, що на ріці Самарі, Січеславщина

Возможно Вам будет интересно

От