Звільнилося місце для достойних

Новомосковськ став одним із останніх міст, де минулих вихідних було демонтовано пам’ятник Леніну. Біля скинутого вождя пролетаріату зібралися як прихильники знесення, так і їх опоненти, котрі у різний спосіб висловлювали свої думки. Ми вирішили ознайомити читачів із декотрими з них, щоб зрозуміти, як вплинула ця подія на наших земляків.

Олександр Степанович, директор підприємства:

– От мені незрозуміло: люди, які знесли пам’ятник, – хотіли його прибрати чи розтрощити? Зрозуміло, що змінюється епоха, а з нею – і герої та вожді. Але треба все робити у цивілізований спосіб. Он зняли ж Кірова по-людськи, і його постать не викликає ніякого негативу в городян. Це ж пам’ятник! Треба не пам’ятники ламати, а змінювати свідомість людей. Точно більше користі буде.

Раїса Миколаївна, пенсіонерка:

– Ми проти – кажу від себе з чоловіком і від мешканців усього нашого під‘їзду. Це пам’ятка архітектури. Люди багато працювали для того, щоб його встановити, їхню працю треба поважати. Та й взагалі, кожен повинен знати свою історію, і молодь також. Чому тоді не прибирають пам’ятники іншим, хоча б тому ж Петру Першому? Ні-ні, ми категорично проти.

Людмила Георгіївна, юрист:

– Для мене Ленін асоціюється з усіма фюрерами світу! Тому знесення символу авторитаризму вважаю цілком закономірним. Те, що його таким способом прибрали… А по-іншому не вийшло б. Вже ж було рішення про демонтаж, але комуністи разом зі своїми адептами не прибрали його, аби десь поставити у тихому куточку, щоб молитися до нього. Тож лише такий спосіб виявився дієвим. Особисто я задоволена, що, нарешті, над містом не висить ця важка постать «домокловим мечем».

Світлана, у декретній відпустці:

– Все досить неоднозначно. По-перше, я вважаю, що таким постатям як Ленін, а також бюстам інших радянських «деятелей», місце у музеї. І я розумію тих людей, які позбавляються цих пам’яток радянської спадщини у своїх містах – для них це дуже символічно. Але в той же час я не хочу, щоб у нас відбувалася підміна понять, коли «нове» для українців обмежується лише поваленням пам’ятників. Зникнення ідолів з площ наших міст повинно бути наслідком тих змін, які відбуваються в державі, а не уособлювати у собі ці зміни. Поки що особливих перемін я не відчула у своєму житті, але вірю, що вони настануть.

Олександр Олегович, стоматолог:

– Я вважаю, що воювати з пам’ятниками можуть лише бідні духом. Про який європейський вектор розвитку можна говорити після цього? З таким вандалізмом треба закінчувати. Це стосується і закидування депутатів у сміттєві баки. Я не вважаю такі дії ефективними. У свій час я пишався тим, що на відміну від Москви, де у свій час знесли пам’ятник Дзержинському, у Дніпропетровську все залишилося незмінним. Тепер і ми опустилися до рівня «нижче нікуди».

Іван, підприємець:

– Бачив, що на постаменті, де стояв вождь комуністів, написали: «Бандера не пройдет!» От і думаю собі, в якому дрімотному стані знаходяться наші люди, що досі не розуміють, що відбувається. Звісно, що у нашому регіоні Бандера не може бути героєм, і ніхто на цьому не наполягає. А от знати історію України було б варто кожному, хто живе у державі. Та ні, ми вперто не хочемо її вивчати. Легше керуватися гаслами, не розуміючи їхні значення. Я наполовину росіянин, виріс у Криму, але коли ми приїхали з мамою-росіянкою жити на Новомосковщину – батьківщину мого тата – вона дуже швидко вивчила українську мову. Для мами вона стала другою рідною. Треба сказати, що у моєму дитинстві у Новомосковську більше говорили українською. Зараз не так часто почуєш співучу солов’їну у громадських місцях. Прихильники радянського союзу захищають же російську мову в Україні… От і пам’ятник Леніну – символ подібного маразму.

Інна Василівна, інженер:

– Вважаю, що пам’ятник вождю пролетаріату мав би стояти, як докір тому, що ми самі будували 70 років. Колись на цьому місці була квітуча клумба, а після встановлення Леніна площу «закатали» в асфальт… Багато людей підтримує мене, вважаючи, що пам’ятник нікому не заважав. Якщо ж говорити про негативну енергетику… навряд чи щось зміниться після його руйнації.

Наталка, менеджер:

– Мій чоловік каже, що давно варто було позбавити місто цього символу пролетаріату. Я теж так вважаю, але сьогодні не це головне, і не треба під час війни зіштовхувати людей із різними поглядами.

Ярослав: журналіст:

– У цій ситуації мене найбільше непокоїть позиція молоді, яка не хоче думати, розвиватися. До того ж, і тих, хто зносить, і тих, хто захищає пам’ятник. Ніхто не хоче думати, як жити далі, немає розуміння ситуації і конкретного бачення зміни країни. І це сумно.

Валерій Григорович, пенсіонер:

– Пам’ятаю, як на цей символ комунізму збирали гроші у школах міста, організаціях, підприємствах та закладах. Як кажуть, всім миром будували. А виявився Ілліч дутим – звичайною шкаралупою із недорогого сплаву… Час змінюється, і змінюються герої. Сьогодні треба вшановувати тих, хто захищає нас від агресії сусіда, жертвуючи своїм життям заради майбутнього України. От для них і звільнилося місце.

Валентина Петрівна, вчитель:

– Для мене цей пам’ятник – символ тоталітаризму. І не гоже йти до європейської сім’ї з подібним вантажем, якого давно позбулися в Європі. Можливо, не в такий спосіб. Але тут вже прихильники вождя винуваті. Треба було самим прибрати свого ідола, і як у країнах Балтії встановити десь у тихому куточку. Вважаю, що на звільненому місці має стояти пам’ятник Тарасу Шевченку, Великому Кобзареві, совісті нації, який на сьогодні знаходиться на задвірках. І площу треба перейменувати, щоб нічого не нагадувало про радянське минуле, а швидше приживалося нове, світле, обнадійливе.

Олена Павлівна, фармацевт:

– Навіть не знаю, ніколи про це не думала. За радянських часів бюсти і пам’ятники Леніна стояли у кожному мікрорайоні, біля кожної державної будівлі. Завжди вважала, що це занадто, тож згодна з тим, що їх треба поприбирати, щоб очі не муляли. А от якщо залишився один на все місто, то треба залишити, адже це уже давно не ідол, а просто історія. Якою б вона не була, але вона наша.

Софія, старшокласниця:

– Я не «за» і не «проти». Не надаю, чесно кажучи, такого великого значення цій події. Але я за зміни! Як ми прибираємо у своїх квартирах, так треба прибирати і в своєму місті. Старий мотлох треба викидати і на його місце ставити щось нове. От і замість ленінів я б хотіла бачити щось сучасне, гарне, що прикрашало б моє місто. От і все.

Возможно Вам будет интересно

От