Не секрет, що у пошуках підробітку наші співвітчизники подеколи виїжджають далеко за межі країни – Польша, Нідерланди, Італія… Особливо багато бажаючих працювати за кордоном стало останнім часом. Падіння рівня життя населення та війна на сході сприяють тому, що іще більше українців шукають кращої долі далеко від рідного дому. Не припинили українці виїжджати на роботу і до Російської Федерації. Ми вирішили поцікавитися у новомосковців, як вони ставляться до підробітку у колись братній, а нині – визнаній державою-агресором Росії.
Віталіна, фотограф
- У мене немає однозначної думки з цього приводу. Я особисто нізащо б не поїхала не те що підробляти, а просто до росіян у гості – настільки мені зараз неприємне все, що пов’язано з цією державою. Але у житті всяке буває, і, обираючи між родиною, яку треба прогодувати, та роботою у Росії, мабуть, більшість обере останнє. У ЗМІ часто з’являється інформація про те, що наші урядовці та депутати продовжують активно співпрацювати з росіянами у бізнесовій сфері, тож, що говорити про простих українців, для яких мова іде не про надприбутки, а про елементарне виживання.
Ірина Володимирівна, кухар
- Минулого літа я була на заробітках у Криму і не можу сказати, що мені не сподобалося. Я копійку заробила. А от цього літа вирішила поїхати до родичів у Росію і спробувати попрацювати там. Може, випаде нагода, і залишуся. Всі мої родичі там задоволені зарплатою, і хоча в Росії теж не легко звичайній людині живеться, але краще, ніж у нас. Окрім того, я не підтримую нинішній уряд, і повернуся лише тоді, коли до влади прийде Опозиційний блок. Шкода, що син зі мною не хоче їхати, він вважає Росію ворогом. А я там до 16 років жила і ніколи так не думатиму.
Андрій Семенович, фармацевт
- Що я можу сказати з цього приводу, коли я сам часто їджу до Росії у справах і отримаю за це гроші. Правда, тут, в Україні, але ж за спільну з росіянами роботу. Вважаю так – якщо держава не може забезпечити своїх громадян роботою та гідною зарплатнею, то кожен змушений виживати як може. Не задарма ж наші люди там гроші отримують, а за важку працю.
Наталка, домогосподарка
- Коли треба виживати, то політичні погляди відходять на другий план. Бо самими гаслами ситий не будеш. І коли ти хворий чи голодний, чи у тебе немає чим сплатити за квартиру, тобі не дадуть копійчину за те, що ти принциповий. У мене багато знайомих їздять до Росії, і я вважаю, що вони гарно влаштувалися, молодці.
Олег, студент
- Нещодавно перечитував Хемінгуея, його герой розмірковував над тим, що є опіумом для народу. І дійшов висновку, що це – хліб, лише хліб… Я згоден з ним. Для багатьох це так. Тому кращі гинуть на сході, а більшість у пошуках кусня хлібу роблять усякі речі: і гроші крадуть, призначені для бійців АТО, і працюють у Росії, і ще багато чого. Причому на всіх рівнях – просто хто на скоринку хліба, а хто на червону ікру. І я не звинувачую нікого – бо природа людська слабка.
Світлана Єгорівна, консультант
- Якщо платять, то чому б ні? Я лише за. Яка різниця, де працювати, аби твою працю цінували.
Олена, медична сестра
- А що в тому поганого? Якщо для людини це вигідно, то чому б і не попрацювати? Я вважаю, що головний агресор – російська влада, і аж ніяк не прості громадяни, представники малого та середнього бізнесу. Тому не треба сприймати це за зраду. Ми всеодно повинні залишатися людьми, і жити поряд як люди. Є там багато таких, які не люблять українців, але і серед наших громадян таких не бракує. Правда десь посередині.
Михайло Олександрович, пенсіонер
– „А сестри, сестри, горе вам, мої голубки молодії. Для кого в світі живете? Ви в наймах виросли чужії, у наймах коси побіліють, у наймах, сестри, й умрете!”, – це мій улюблений шевченківський вірш. Отак і живемо весь час у наймах. І яка різниця, чий пан – український, російський чи польський. Весь час ми на господаря працюємо, в неволі дітей народжуємо і їх теж віддаємо в неволю. Тому я розмірковую не над тим, де працюють українці. Я хочу, щоб ми почали працювати самі на себе. А зараз треба бути чесни із собою – міняючи одне ярмо на інше, вільним не станеш. Світ – великий мурашник, де кожному відведено свою роль до скону. Тільки у комах все по-чесному, а нас, людей, змушують повірити, що все не так, годують нас мріями і обіцянками. І, певне, так буде на цьому світі завжди.
