Ось уже 64 роки минуло від переможного травня 1945-го, але пам'ять людська досі тримає ці трагічні події, і кожного року біля пам'ятників та меморіалів загиблим збираються тисячі людей, щоб вклонитися своїм визволителям, віддати шану живим ветеранам.
Чим цей день є для жителів нашого міста – днем пам'яті чи святом – ми запитали новомосковців у переддень чергових роковин з Дня Перемоги.
Людмила Олександрівна, пенсіонерка:
– День Перемоги – це велике свято. Його відзначали ще наші батьки – вони, власне, його для нас і створили. У школі, пам'ятаю, нас в обов'язковому порядку водили на демонстрацію. І зараз усією родиною ідемо на мітинг, онуків з собою беру і розповідаю, як усе було. Якщо чесно, я тільки це свято і визнаю – ні Великдень, ні Різдво такого значення для мене не мають, як день 1 травня та День Перемоги. Нас так вчили – вірити не в Бога, а у власні сили, у свою країну…
Іван, підприємець:
– Свято як свято. Святкуємо, адже наші діди воювали, треба підтримувати традиціїї. Мабуть, влаштуємо застілля, може, на природу поїдемо.
Тетяна і Світлана, студентки кооперативного коледжу:
– (Тетяна) Звичайно, відзначаємо цей день. У мене бабуся – учасник Великої Вітчизняної, вона про війну багато розповідала. Та й взагалі, без їхнього подвигу і нас сьогодні не було б.
– (Світлана) У мене дідусь на війні був. Ми з подругою із Петропавлівського району – 9 травня завжди приїжджаємо додому й ідемо на мітинг. Це стало вже доброю традицією. Так нас у школі ще привчили – вшановувати ветеранів.
Андрій, водій:
– Для мене 22 червня – День скорботи, 9 травня – це свято. Хоча на мітинги я не ходжу – не хочу слухати безкінечні промови чиновників. А що це свято значить для моїх дітей? Не знаю. Розповідаю їм про перемогу, фільми на цю тему по телевізору дивляться, але чи розуміють? Сумніваюся, адже наші діти не можуть осягнути всього того, що відбулося. З часом, звісно, якщо захочуть, – дізнаються, всі можливості для цього є.
Віталій і Олександра:
– Звичайно, це велике свято. Наші рідні воювали, хоч нікого в живих уже нема. З дитинства звикли з дідусем ходити 9 травня на мітинг, класти квіти до меморіалу, і цього року підемо обов'язково. Як можна забути про цей день? Це було б неповагою по відношенню до тих, хто нас захищав, ветеранів лишилось небагато, але ж вони є. І без їхнього подвигу усе могло бути інакше. Хоча не все про ту війну нам відомо, і вже давно час розсекретити архіви і розповісти громадськості правду.
Євгенія, швачка:
– Мало залишилось тих, для кого свято Перемоги особисте. Наші батьки ще щось знають, пам'ятають, а ми можемо лише слухати згадки про ті часи. Але все одно відзначати цей день ми повинні. Я на мітинг не ходжу, але і про свято не забуваю. Не вся правда нам відома, але про основне слід пам'ятати завжди – багато життів було втрачено на тій війні, і – не надаремне.
Борис Іванович Івонін, учасник ВВВ:
– Зараз до ветеранів війни ставляться з більшою увагою, ніж колись – може, тому, що мало вже нас залишилось. Але все одно старі люди нікому не потрібні. Для мене День Перемоги – найголовніше свято, хоч я у часи війни був ще малим (народився у 1931-ому). Жили ми тоді в Середній Азії, збирали бавовну. Пам'ятаю, що було дуже важко. Призвичаювалися, як могли. Але в нас жив дух патріотизму, і це надавало сил. Сучасна молодь, на жаль, не знає що таке патріотизм. Як по відношенню до минулого, так і зараз – навряд чи хто скаже зараз, що є патріотом України. Шкода. Не зрозуміло мені сьогодні багато чого. Наприклад, те, що комунізм прирівнюють зараз до фашизму. Не можу я з цим погодитись, і край. А взагалі, хотілось би, щоб все було як раніше, щоб об'єднались слов'янські народи…
Аліна, домогосподарка:
– У мене дідусь воював, мав багато нагород. Але про війну ніколи нічого не розповідав, – мабуть, пережив щось дуже страшне. Але він завжди був для мене прикладом і багато значив. Тому святкую День Перемоги не тільки в пам'ять про війну, але і про нього. На мітинги зараз не ходжу, але сину, якому вже шість років, мабуть, час вже про війну розповісти. Хоча думаю, що після того, як не стане справжніх учасників ВВВ, про це свято поступово забудуть…
Тетяна Михайлівна, вчитель:
– Завжди з особливим щемом дивлюся на ветеранів. Вони такі вже старенькі, а більшість із них відійшла у вічність. Ці люди заслуговують на нашу шану і повагу. Що стосується самої війни, то тут залишається багато питань. Я не історію викладаю, але знаю, наскільки важко сьогодні моїм колегам бути об'єктивними у викладці навчального матеріалу. А ми ж працюємо з дітьми, формуємо їхній світогляд… Що стосується самого свята, то я з родиною обов'язково відвідаю могили моїх дідів, віддамо їм данину пам'яті.
Михайло Степанович, директор приватної компанії:
– Назвати День Перемоги святом я не можу, швидше – Днем пам'яті. Надто сумна дата, щоб її святкувати. А от згадати полеглих у роки війни ми зобов'язані. Маємо самі знати, і дітям розповідати про подвиги наших дідів-прадідів. Буквально днями я розповідав маленькій донечці про значення Георгіївської стрічки, дитина слухала з цікавістю… У цей день обов'язково піду з родиною до меморіалу Слави, покладемо квіти, віддамо данину пам'яті всім визволителям.
Сергій, студент:
– Я ходжу на мітинг щороку. Дуже сумно спостерігати, як кожного разу все менше і менше ветеранів приходить до меморіалу. Думаю, що хоча і вітають їх, і влаштовують мітинги, ніхто до кінця не розуміє, що це значить – побувати і вижити на війні. Зараз війна для багатьох стала лише одним з видів відеоігор чи тем для блокбастерів. Інколи мені здається, що після того, як ветеранів не залишиться на землі, люди швидко забудуть про те, що війна була. І тоді можливість нової нікому не здасться такою вже й страшною перспективою. Впевнений, що саме через те, що живі свідки жахіть війни, поки що мирно живемо і ми.
