Головне не кількість, а якість

Цікаву і актуальну тему обговорювали 26 травня на круглому столі у Дніпропетровському прес-клубі реформ – „Як здійснюється кадрова політика на Дніпропетровщині”. Гості і учасники заходу спробували з'ясувати для себе такі питання, як рівень відкритості інформації щодо кадрових призначень в місцевих органах влади, якість послуг, які надаються держслужбовцями, партійні призначення і професіоналізм.

Анна Колохіна, директор Дніпропетровського центру соціальних досліджень, повідомила, що побачити загальну картину кадрової політики на Дніпропетровщині у місцевій пресі досить складно.

Втім, кадрова політика є досить непрозорою і незрозумілою не тільки на місцевому рівні. Не секрет, що навіть чиновників найвищого рангу на державному рівні призначають з певних, простим громадянам незрозумілих мотивів, в тому числі і політичних. То що ж говорити про чиновників місцевих органів влади або держслужбовців.

У засобах масової інформації, та й з уст простих громадян часто можна почути слово „чиновник”. То хто ж це, і чи є визначення цьому поняттю хоч в одному законі? Володимир Притискач, заступник начальника управління масово-роз'яснювальної роботи і звернень громадян ДПА у Дніпропетровській області запевнив журналістів, що є. І знайти його можна у законі про боротьбу із корупцією.

Факт корупції у державному апараті для наших громадян вже давно став аксіомою. Невідповідність між окладами чиновників і їх способом життя неважко помітити. Але чи можна з цим боротися? Володимир Притискач продемонстрував журналістам дві податкові декларації – одна інформує про доходи фізичних осіб, іншу в обов'язковому порядку заповнює держслужбовець. У останній вказано доходи не тільки чиновника, а всіх членів його родини, вона додається до особової справи службовця і в разі необхідності може бути перевірена. Але наскільки дієвою є така декларація у боротьбі з корупцією, адже виникає закономірне запитання: а маєток чи дорогий автомобіль придбано за легальні кошти? Відповіді на це питання досі немає. Оскільки часто маєтки, автомобілі, антикваріат, коштовності оформлюються на далеких родичів, знайомих. Тому, як пояснив Володимир Притискач, не завадило б чиновникам заповнювати декларацію не лише про доходи, а і про витрати. Свого часу проект такого закону було подано до Ради, але… Там він і застряг – певне, тому, хто його мав приймати, він був аж ніяк не потрібен.

Владислав Романов, директор ІАА „Придніпров'я”, політолог, змусив присутніх поглянути на роботу державного апарату з іншого боку. Є кілька міфів про чиновників, які дісталися нам у спадщину від радянських часів, які активно культивуються населенням, зазначив він. Міф перший – чиновників забагато. Другий – вони заробляють надто великі гроші. Вся дискусія в країні відбувається навколо цих двох помилкових суджень. Ніхто не каже про те, що місія державного управління – надання послуг. Відтак на кожному рівні влади має бути вичерпний перелік тих послуг, які влада надає. Інше питання – стандарти цих послуг. Отже, якби ми мали саме такий підхід, то мали б і чіткий розпис функціональних обов'язків чиновника.

Візьміть будь-яку службову інструкцію – там навіть не потік свідомості, там – опис процесу, до якого чиновник має якесь відношення, – говорить політолог. І жодного реального критерію немає. Іронія полягає в тому, що ці функціональні обов'язки складають самі чиновники! Втім, подеколи, недоліки побудови роботи держслужбовця повертаються проти них самих – скажімо, страх втратити посаду за кілька років до пенсії – а значить і позбавити себе багатьох надбавок і привілеїв – змушують чиновників погоджуватись на будь-які сумнівні умови.

Владислав Романов звернув увагу присутніх на статистичні дані – в Німеччині на одну держособу припадає десь 76 громадян, у Великій Британії – близько 90, навіть у нових країнах Європи, таких як Польша, Чехія, цей показник сягає 100. У нас він в області – близько 220 осіб, якщо навіть додати посадовців місцевого самоврядування – виходить 160. Тому і такі нечіткі функціональні обов'язки – чиновник у процесі, а не в результаті. – А за кордоном керуються правилом – в кожного чиновника свій обов'язок, – наголошує політолог.

Не оминув увагою В. Романов і тему зарплатні. Журналістам – учасникам круглого столу – було надано інформацію про оклад деяких держслужбовців Дніпропетровська. Скажімо, у мера він становить 3568 гривень. – Але ж, – розказує політолог, – є ще надбавки за володіння іноземною мовою, за секретність, за вислугу років, науковий ступінь і ще багато чого. А ще – ранги, яких налічується в Україні аж 14 – ще один пережиток радянщини. Посивілі піонери навіть після набуття Україною незалежності намагалися виписати ту ж схему, за якою жили багато років. І їм це вдалося.

Політолог навів приклад – у європейських країнах та США є п'ятирівнева система захисту держуправління від корупційної діяльності. Насамперед, це спеціальний статус державного службовця – людина не хоче ризикувати участю у сумнівних схемах, оскільки має від держави і так чимало бонусів. За що працює службовець? За можливість безвідсотково отримати кредит на житло, за можливість навчати дітей в університеті за кошти бюджету, за впевненість в тому, що ти забезпечений роботою на все життя – за кордоном без вагомої причини чиновника ніколи не звільнять. Тому ризикувати він просто не хоче.

Інший, досить серйозний аспект, – підконтрольність ЗМІ. Немає для журналістів нічого кращого, ніж спіймати чиновника на корупції. Це завжди топ-новина. Далі – дуже серйозні заходи внутрішньої безпеки, в нас це називають у народі „стукачеством”. Це фактично контроль на кожному робочому місці: начальник поїхав у відрядження і замовив собі лімузин – одразу буде доповідна. Головне ж, що той, хто доповів, буде захищений. У Сполучених Штатах, якщо людина свідчить проти своїх керівників, вона потрапляє під особливий моніторинг – їй не можуть не дати премію або не підвищити на посаді чи звільнити. А що казати про сусідів, які повсякчас звертають увагу на те, чи відповідає твій спосіб життя твоїм доходам…

– Я називаю це використанням людських слабкостей заради піднесення потужностей держави, – сказав Володимир Романов. – І найголовніше, що це діє. А що в нас? Нова пропорційна виборча система пішла катком по кадрах управлінців. І те, що в нас подають як омолодження кадрів, я б назвав озеленіння: згори – за купюри, а знизу – за віком і досвідом. Лямку тягнуть лише начальники управлінь, а всі інші – політичні фігури, які прийшли по квоті. Тому можна з упевненістю сказати, що зараз наша політична система входить в дуже серйозний конфлікт з системою державного управління. Це ракова пухлина, яка почала їсти основу держави.

Тож чи можна змінити ситуацію на краще? Можна і треба. Треба розділити державну службу і політику. Тільки так. Відрубати раз і назавжди. Хочеш бути у політичних списках – іди з посади.

У підсумку доводиться визнати – існування держави без державного апарату неможливе. Але куди може привести країну наскрізь прогнила система держуправління? Мабуть, змінити її не під силу одній людині, але якщо за це візьметься водночас кожен із нас…

Возможно Вам будет интересно

От