Пристрасті навколо Губиниського цукрового заводу не стихають вже котрий рік поспіль. Зупинка роботи на цьому виробничому гіганті, а також подальше вивезення його обладнання, викликали неоднозначну реакцію громадськості. Втім, акції протесту, які періодично влаштовують колишні працівники заводу, не дали жодного ефекту – єдиний в області завод з переробки цукрового буряка уже майже припинив своє існування.
Про те, чи є другий шанс у цукропереробника, і про те, як далі розвиватимуться події навколо Губиниського цукрового заводу, представникам ЗМІ розповів Ігор Іванович Гуртовий, голова Новомосковської районної держадміністрації.
Ігор Іванович повідомив, що ще у лютому минулого року районна влада отримала від власників цукрового заводу лист про те, що на сезон 2008-2009 рр. у зв'язку з нестачею цукрового буряку для переробки завод стає на консервацію. – Цей завод – приватне підприємство, – пояснює голова держадміністрації, – тому вони самі визначають свої фінансові плани.
Справа в тому, що в осінню посівну кампанію 2007 року в області практично не було посіяно жодного гектару цукрового буряку. А для нормального функціонування заводу повинно бути засіяно по області не менше 15 тисяч гектарів солодкого кореня. До того ж, тенденція до зменшення посівів тривала вже не менше чотирьох років – з трьох тисяч гектарів у 2005 році до чотирьохсот у 2007 р.
На те були різні причини, серед яких І. Гутровий називає економічні, технологічні, але головною все-таки є та, що завод-монополіст давав занижені показники по якості буряку, мінімальну ціну на нього, через що в першу чергу страждали товаровиробники. Через значні черги у сезоні 2007 року також було втрачено багато врожаю. Усе це в підсумку призвело до того, що звичний для нашої місцевості цукровий буряк (слід зазначити, досить вигідна для сільгоспвиробника культура), просто зник з полів Новомосковського району.
Отже, завод, багато в чому завдяки зусиллям самих його власників, було законсервовано. Змусити фермерів, які втратили довіру до заводу, сіяти, а підприємство, яке уже майже десять років перебуває у приватній власності, приймати буряк, ніхто не може. Кожен зараз сам собі господар, якому ніхто, навіть районна влада, наказувати не в силі.
– Перед нами постало нове завдання, – пояснює І. Гуртовий, – забезпечити нормальну життєдіяльність селища Губиниха, життя якого протягом багатьох років було зосереджено навколо виробничого гіганту. На автономне опалення було переведено школу і дитячий садок, станцію юних техніків, 24 п'ятиповерхові будинки – всі системи життєзабезпечення в яких раніше функціонували завдяки заводу. На все це пішло мільйон гривень з районного бюджету. Таким чином, цукровий завод передав усе майно житлово-комунального комплексу на баланс селищної ради, а також на вимогу районної влади було відремонтувано дахи та мережі ЖКГ.
Пережитком соціалізму назвав голова райдержадміністрації гуртування навколо потужного виробництва системи життєдіяльності населеного пункту. Зараз настали інші часи, коли головне завдання підприємства – сплачувати податки, забезпечувати роботою і зарплатнею працівників, а не утримувати соціальну сферу. Звикнути до такої філософії, а тим більше усвідомити, що цукровий завод – всього лише сторінка історії, яку слід перегорнути тим, хто все життя прожив за іншої системи, нелегко. Але, безумовно, лише ностальгією акції протесту колишніх працівників заводу пояснити не можна. Адже з зупинкою виробництва роботу втратило більше тисячі людей… Та, не дивлячись на моральну сторону питання, дії громадян, які буквально лягають під колеса вантажівок, що по частинах вивозять заводське обладнання, все-таки незаконні.
Спочатку розмови про перепрофілювання заводу не було. За словами керівництва заводу, перепочинок був тимчасовий. Так, на заводі передбачено виробництво цукру з кубинського троснику, але існують урядові квоти, які обмежують ввезення дешевої цукрової сировини з-за кордону. Губиниський завод, який у числі інших шести цукропереробних заводів перебуває у власності компанії „Укррос”, дозволу переробляти заокеанський тросник не має.
Політика керівництва компанії спрямована проти власного заводу – Губиниське підприємство наразі закладене, а майно для сплати кредитів розпродається по частинах – щось на металобрухт, щось – як техніка, що була у використанні.
Одна з останніх ідей горе-цукровиків – на базі заводу зробити підприємство з переробки ріпаку та кукурудзи на біопаливо. Але Ігор Іванович зізнався – для того, щоб організувати вищеназване виробництво, потрібно значно менше площ, ніж ті, що нині має завод, достатньо лише одного цеху. Та й це виробництво, звісно, цукрозавод не врятує. Хоча тут постає інше питання – а чи потрібен цей порятунок керівництву заводу?
– Діалог сільгоспвиробників з керівництвом заводу триває, – підсумовує І. Гуртовий. – Влада запропонувала цукровиробникам об'єднатись у асоціацію або кооператив, викупити борг заводу і забрати його у власність.
Але, як лаконічно зазначив голова райдержадміністрації, – „є людський фактор”. Тож тайм-аут взято до середини серпня. Проте повторити долю Новомосковського хлібзаводу, який вже остаточно припинив своє існування, цукровий завод, – упевнений Ігор Гуртовий, – не повинен.