Хто хоч раз бував за кордоном, знає, наскільки відкриті та запопадливі місцеві жителі у ставленні до приїжджих. Перше – тобі щиро посміхнуться, а потім детально розкажуть, як доїхати, на чому, навіть намалюють схему, аби іноземний гість не заблукав, і щоб про їх країну залишились у нього найкращі враження.
Збираючись на опитування на вулицях Новомосковська, ми не сподівалися на відвертість людей, хоча дуже хотілося почути, що ж нам потрібно для того, щоб викорінити з нашого життя грубощі, хамство, елементарне безкультур'я. Перше, що побачили неподалік редакції – чоловіка (о десятій ранку), що цмулив пиво на лавочці навпроти магазинів, що на бульварі Самарському. Похмурі та заклопотані інтерв'юєри, яких ми зупиняли, відмахувались і бігли далі, не бажаючи спілкуватися, мовляв, яка там культура, ви ж бачите, що робиться!
Тим не менше, небайдужих ми таки зустріли у цей день. Цікаво, що всі, з ким довелося спілкуватися, хотіли б жити у культурному оточенні, у нормальному морально-психологічному кліматі, а не у суспільстві, де кожен ладен бачити у сусідові чи перехожому ворога.
Вікторія, менеджер з персоналу:
– Ментальність треба міняти. І нічого не зробиш з нашими людьми, це хіба що сьогоднішні малюки будуть іншими, змінити ж доросле населення, на жаль, неможливо.
Володимир, ветлікар:
– Культура – це, в першу чергу, ставлення до природного середовища, яке нас оточує. Ви подивіться, що зробили з річкою Самарою. Колись присамарців вона годувала рибою, а тепер? Запитайте у рибалок, вони розкажуть, що залишилось у річці. Треба очистити цей дарунок природи, про що має потурбуватися місцева влада.
Наталка, менеджер:
– Все починається з сім'ї, і нема чого нарікати на школу, до чого часто вдаються батьки. Культуру прищеплюють діткам з самого раннього віку. А школа лише продовжує вдосконалювати модель повноцінного члена суспільства, збудовану батьками. Все просто. Діти дивляться на нас, як ми себе поводимо у родині, на вулиці, у транспорті, як переходимо дорогу. Це теж елемент нашої культури.
Віталій, представник малого бізнесу:
Про культуру наших громадян не хочеться й говорити. Якби кожен думав, перш ніж кинути папірець чи недопалок, а так… Думати ніхто не хоче. Адже у своїй домівці де завгодно не смітять, а на вулиці чомусь забуваємо, що це теж частка нашого дому.
Катерина, домогосподарка:
– Вважаю, що носієм культури, в першу чергу, є місцева влада. Подивіться лишень, що робиться на вулицях. Дороги у жахливому стані, вулиці не прибираються. Погодьтеся, що там, де чисто, нема бажання смітити.
Артем, робітник підприємства:
Як на мене, то треба більше урн на вулицях поставити. Інколи не знаєш, куди викинути обгортку чи недопалок. А якщо вони і є, то сміття накопичується в них через край. Особисто я намагаюся дотримуватися елементарних правил поведінки.
Світлана, двірник-садівник:
– Чого тільки не доводиться вигрібати з вулиць! Якби моя воля, я б заборонила лузати насіння у громадських місцях. Кожного ранку прибираю результати вечірніх посиденьок молоді на лавочках. Крім того, пивні пляшки, обгортки із горішків та сухариків. От вам і культура! Чому тільки їх батьки вчать!
Катерина, банківський працівник:
– Кожному треба починати з себе. Мене мама з дитинства привчала не кидати на вулиці обгортки, і я щоразу у школі пхала все у рюкзак, а вдома вже викидала у смітник. Так само і зараз. Мені не важко зібрати за собою залишки із пікніка і винести до найближчого контейнера. Правда, доводиться нести далеко, бо досі біля мосту його ніяк не поставлять, хоча давно комунальні служби обіцяють. Треба всім миром боротися за чистоту, порядок, бо це наше місто і нам у ньому жити. А ми так живемо, наче завтра поїдемо звідси назавжди… А ще вважаю, потрібно на місцевому рівні ввести систему штрафів. Заплатить порушник кілька сотень – іншому перекаже. Ми не можемо без батога, що поробиш!
Наталка, бухгалтер:
– Що сказати – складно у нас з культурою. Зайдіть лише у ліс і подивіться, що там робиться. Нема де примоститися за всяким непотрібом. Йдуть до лісу наші городяни з величезними кульками, наповненими всілякими наїдками, а з лісу повертаються з порожніми руками: важко від кількості випитого, а тару можна і в лісі залишити!
Щоб припинити це неподобство, потрібно проводити спеціальні заходи, спрямовані на наведення ладу у примусовому порядку, бо на закликах далеко не поїдемо. Довкілля страждає від людської недбалості, і треба, поки не пізно, наводити лад.
Ірина, бухгалтер, Вікторія, молода мама:
З нашими людьми неможливо навести порядок. Рівень культури настільки низький, що охоплює почуття безвиході. У нас не вважається за сором плювати там, де сидиш, лузати насіння, брудно лаятися. Побачивши таке, проходиш повз, бо зробити зауваження страшно – не знаєш, чим обернеться для тебе власна небайдужість. Всіх не навчиш культурі, на жаль. Кожен вибирає сам, як йому жити.
Алевтина, економіст:
– Якщо людина некультурна, то навчити культурі її неможливо. Це як інтелігентність, вона або є, або її немає. Звичайно, хочеться жити у місті культурних людей, і треба прагнути цього кожному.
Олена, радіоведуча:
Пам'ятаю, я була зовсім маленькою, і каталася на ковзанах. Та щоб вийти на вулицю, тато не дозволяв мені заходити до ліфту, щоб не подряпати там покриття, і я вимушена була спускатися на вулицю з п'ятого поверху пішки. Саме батьки стали для мене вчителями на все життя. Вони на власному прикладі показували, як це – бути культурною людиною. Тож вважаю, що все закладається у сім'ї – як хороше, так і погане. І ці якості обов'язково проявляться у майбутньому. Тож треба навчати дітей лише хорошому!
