З пелюшок ми чуємо про відважність українського народу, який ціною життя своїх синів дочок виборов право називатися незалежним. Але чого варті слова поваги до свого історичного минулого, коли справою доводиться протилежне? Теплі промови на адресу визволителів міста фашистських загарбників ми чуємо час усіх міських святкувань. Тож сумно боляче дивитись, як дійства перетворюються на трагікомедію.
Не так давно я повернулася з подорожі. Довелося мені побувати в багатьох містах, кожне з яких вражало своєю неповторністю. Але те, що я побачила в одному з відвіданих мною населених пунктів, вразило мене найбільше. Маленьке містечко біля Умані, що на Черкащині – Монастирище. Розміром воно не поступається Новомосковську, але не настільки урбанізоване через віддаленість обласного центру та інших великих міст. Чисті вулиці, зелені галявини, гарні парки для відпочинку природа майже у первісному вигляді. Влада не лише за чистотою та порядком у а й за культурним, духовним станом його жителів. За останні декілька років тут збудували нову церкву, у парках з’явилися нові дитячі майданчики та місця для відпочинку молоді, поповнилися знахідками полиці краєзнавчого музею. Для Новомосковська все це не дивина. Наше місто не поступається іншим у розвитку та за деякими критеріям навіть випереджає. Але що стосується поваги до історичної спадщини – тут Новомосковськ програє. Ми обираємо розбудову міста на противагу реконструкції пам’ятних місць.
Прикро визнавати, але ми регресуємо у духовному плані. Новомосковську потрібно брати приклад з міст, в яких ще збереглося таке ставлення до історичного минулого, як, наприклад, у Монастирищі. За минулий там з’явилися нові меморіальні дошки біля пам’ятника захисникам Вітчизни, замінили літери, якими викарбовані імена героїв району. Відремонтували алеї, що ведуть до пам’ятного знаку. Та головне, реконструювали Літак, що був встановлений на честь героїв авіаційних дивізій. нікому й на думку не спало переносити його або змінювати на інший лише через невідповідність його воєнним рокам. Можливо, через те, що на території біля пам’ятника не заплановано будувати розважальний центр. Жителі міста пам’ятають тих, кому завдячують вільним життям не насмілюються ганьбити цю пам'ять. Дивно бачити, як ми, новомосковці, так легко руйнуємо те, що свідченням нашої поваги до героїв-визволителів міста.
Декілька років тому мене вразила ще одна історія, пов’язана з містом Монастирище. У роки фашистської окупації на території одного з міських парків знаходився імпровізований цвинтар для німецьких солдатів. Коли почали проводити операції з визволення міста, керівництво німецьких дивізій, що знаходилися на той час у Монастирищі, відзначило на карті місцезнаходження кладовища.
Минуло багато років – у Німеччині знайшли карти з потрібними позначками. Маючи можливість вшанувати своїх співвітчизників, німецькі представники приїхали до України, аби віднайти місця поховання земляків повернути загиблих солдатів на батьківщину. Вони метр за метром перекопували парк, а коли закінчили, то відновили його територію та привели у належний стан. Так турбуються про своїх побратимів, що загинули у роки війни.
Слід згадати, що радянських солдатів, віддали життя на чужій території, у Німеччині теж шанують. У багатьох містах встановлено меморіальні дошки та пам’ятники нашим співвітчизникам.
Сумно , що народи поважають нашу більше, ми самі. свідченням цього те, що я побачила, повернувшись у Новомосковськ. Літак, що встановлено у нашому понад 23 роки тому, завжди був символом нашої вдячності 295-й Винищувально-авійційній роки ніхто не звертав уваги на те, що не історичній дійсності.
Те, що замість існуючого пам’ятника планують встановити макет літака, років Великої Вітчизняної війни – смішно. Навіщо витрачати кошти з бюджету на нікому не потрібну заміну? Перенесення Літака – це не вияв бажання встановити історичну справедливість, а лише вдала комерційна операція. Якщо Літак перенесуть, втратить свою історичну цінність, адже багато років саме на місце його сьогоднішнього розташування приходили мешканці міста, щоб віддати належне своїм визволителям.
Безумовно, те, що у планують відкрити розважальний центр, – добре. Але ж будувати його можна де завгодно, не обов’язково на пам’ятника.
Літак потрібно зберегти таким, яким щоб у майбутньому став символом для наших нащадків.
