Ми переймаєм їхню сивину, берем у спадок пам’ять полум’яну

Щорічно 23 лютого Україна святкує День Захисника Вітчизни. В цей урочистий день ми вшановуємо всіх, хто причетний до цього високого звання, яке об’єднує всіх: і вкритих сивиною й увінчаних нагородами фронтовиків, і молодь, яка лише нещодавно одягла військову форму. І цього зв’язку не порушать навіть найбільші зміни в сучасному світі. Саме це засвідчила і зустріч трьох поколінь у юнацькому відділі міської бібліотеки.

До читачів на честь свята завітали ті, хто носить почесне звання захисника Вітчизни, ті, що уособлюють всі етапи розвитку нашого славетного війська, ті, хто вів смертельний двобій із фашизмом, брав участь у миротворчій діяльності.

Стоячи зустрічали читачі запрошених на зустріч М. С. Пантелєєва – почесного громадянина Новомосковська, П. І. Еськіна – голову ради ветеранів партизанського та підпільного руху, О. В. Золотарьова – учасника бойових дій у миротворчій місії Югославії. Зустріч почалася з показу фрагментів фільму “Офіцери” – читачі побачили і атаки червоноармійців, і запеклі бої Великої Вітчизняної війни і фрагменти з життя сучасної армії. З цікавістю дивились читачі відео-інтерв’ю з героєм Радянського Союзу Миколою Тимофійовичем Невпрягой.

М. С. Пантелєєв розповів молоді історію свята справжніх чоловіків, повернувшись пам’яттю і серцем до грізних і незабутніх сторінок свого минулого та життя нашої Батьківщини.

У червні 1941 року 17- тирічним хлопцем вступив М. Пантелеєв у доросле життя вчителем початкової школи, маючи вже почесні відзнаки “ ворошилівський стрілок”, “готов к труду и обороне” та ін. У 1942 р. сам вступив до лав Червоної Армії і пройшов бойовий шлях від червоноармійця-кулеметника до гвардії лейтенанта – командира вогневого взводу у боях за визволення Угорщини, Чехословаччини, Австрії у складі 2-го Українського фронту до кінця війни. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями за взяття Будапешту, за перемогу над Німеччиною.

Після війни Микола Сергійович залишається у лавах армії в складі в/ч 32180 м. Новомосковська. Тоді він був призначений військовим командувачем Новомосковського гарнізону, де разом із міською міліцією багато працював над налагодженням громадського порядку та вихованням військової та цивільної молоді. З 1980 року активний член Ради ветеранів міста.

П. І. Єскін – підполковник у відставці, який іще 11-тирічним хлопчиком брав участь у бойових діях біля станції Тереховки у Білорусії та одержав тоді поранення, розповів молоді про партизанський рух на Новомосковщині. Він сказав: “ Нема такого міста чи села, такого поля чи гаю, де б у жорстокій боротьбі не пролилася кров воїнів , де б не проявилась їхня могутність і відвага, єдине кожен знав, він – захисник”.

Читачі, а це були учні 9-Г та 9-Д класів ЗОШ №6, з особливою увагою слухали Олександра Золотарьова, представника сучасної української армії, якому після школи та вищого військово-політичного танково-артилерійського училища довелося служити у різних гарнізонах, зокрема, на космодромі Байконур колишнього Радянського Союзу, також був у складі миротворчого контингенту в колишній Югославії, брав участь у бойових діях.

Слова Олександра Валентиновича були про те, що не дано нам повернути минуле, заново обирати життєвий шлях, але якби повернути час, коли вирішив стати військовим, то і тепер нічого не змінив би. Завжди прикладом для нього були такі люди, як М. Пантелєєв і ті, хто своє життя присвятив Армії.

Майбутнім воїнам офіцер порадив незалежно від того, яку професію вони оберуть, загартовуватися тілом та духом, займатися спортом, аби надалі робити вагомий внесок у зміцнення авторитету і престижу держави на будь-якім полі діяльності .

“Щоб там не говорили, кожному юнакові корисно пройти армійську школу, щоправда, важливо, щоб служили ті, хто справді цього бажає, бо примусово – який вийде захисник,” – зазначив Олександр Валентинович.

Поважні гості, запрошені до бібліотеки, намагалися донести до молоді думку про те, що 23 лютого – одне з найбільших свят не лише для тих, кому в різні роки випало носити військову форму. Хоча і дали цьому дню назву “чоловіче свято”, насправді воно всенародне. Бо коли йде до війська син чи брат, або ж чоловік – кадровий військовий, то “служить” вся родина: одні разом долають труднощі гарнізонного життя, переїзди та чергування глави сім’ї, а інші чекають вдома своїх солдатів і думками та серцями є теж з ними.

Як сказав Т.Г. Шевченко, “у своїй хаті – своя сила, і правда, і воля,” тож маємо обов’язково шанувати тих, чий святий обов’язок – захищати свою хату, свою волю, свою Батьківщину.

Можливо, Вам буде цікаво

By