Стаття «Перемога одна на всіх», надрукована у вашій газеті від 13 травня цього року, змусила мене ще раз замислитись над подіями тих страшних воєнних часів. Нам, школярам, дуже цікаво знати все якнайдокладніше. Цікаво, що в перші роки війни гітлерівська армія була сильніша за радянську, але наші солдати таки змусили ворога відступити на захід. Добре, що є ще в живих ті воїни, які змогли переламати хребет фашистському звіру і змінити хід війни. Тепер про це нам розповідають ветерани у школі. У нашій родині теж є свій герой — мій дідусь гвардії полковник Олександр Григорович Ковальов.
Він, хоч і не має золотої зірки, але для нас назавжди залишиться героєм. Його добре знають учні тих шкіл, де він впродовж багатьох років виступав на зустрічах і розповідав про війну. Розказував, як брали в полон німецького «язика», як громили фашистів з «катюш». На один квадратний метр тоді припадало до 300 гармат різного калібру. А війну, розповідає дідусь, виграли, тому що вірили у Вождя і в те, що він говорив. Люди не чекали благ, вони працювали заради перемоги. Націю могли повністю знищити, але, на щастя, не змогли зламати волю до життя наших людей.
Я вважаю, що не повинна згаснути пам’ять про тих, хто виборов для нас життя. Тому і пишу про свого дідуся, який всю війну пройшов крізь бої, які залишили на його тілі безліч ран. На його кітелі — шість бойових орденів, сім бойових медалей і шість подяк від головнокомандуючого Й. Сталіна. Воювати дідусь почав командиром дивізіонної розвідки, отримав там перший орден «Червона зірка». Війну закінчив гвардії полковником, а у вересні цього року йому виповниться 89 років. У. Черчілль колись сказав, що ми живемо для того, щоб розповісти наступному поколінню про заслуги Червоної Армії. Так живе і мій дідусь. Ми бажаємо йому ще довгих років життя і чекаємо на нові розповіді про війну.
