На часі – виборча кампанія. І все частіше агітатори від тих чи інших політичних сил навідуються до наших домівок, а після їх візитів газети та агітки купами валяються у під’їздах, засмічуючи місця загального користування. На жаль, виборчі технології не є новими, і, як і кожного разу після виборчих перегонів, комунальники ще довго прибиратимуть паперове сміття із вулиць, парканів та навіть з дерев. Пропонуємо до уваги читачів думки новомосковців щодо ведення агіткампанії, можливо, вони підкажуть політикам нові, більш прийнятні способи ведення передвиборчої агітації.
Ніна, лаборант хіманалізу:
– Причина роздратування, яке викликають у нас політики у період виборчої кампанії, – зневіра людей у те, що вони обіцяють. Треба доказувати справами, а не обіцянками – і тоді відпаде необхідність в агітації. Насправді ж ми бачимо, що кожен, хто приходить до влади, працює лише на себе, швидко забуваючи, що записано у передвиборчих програмах. Політики не розуміють, як живе сьогодні пересічний громадянин, а щоб це розуміння прийшло, треба лише посадити їх на наші зарплати. От як вони поживуть на наші копійки, тоді, може, по-справжньому переймуться нашими проблемами. Бо все, що вони роблять начебто для нас, – звичайне окозамилювання. Спочатку підвищують ціни на ліки, а потім роблять знижку, і виходить, що ціна залишається тією ж самою, просто нас дурять та лише роблять вигляд, що турбуються за наше здоров’я.
Бачимо, як виконуються обіцянки влади на прикладі нашого міста. Взяти хоча б наш дитячий пляж, де влітку нема спасіння від транспорту, на якому власники заїжджають просто на пісок, де відпочивають люди. Я особисто неодноразово робила зауваження комунальникам, але на пляжі і досі відсутній шлагбаум, та і траву скосили лише перед візитом керівництва міста.
У Новомосковську нема театру, кінотеатру, то чого варті обіцянки влади?
Світлана Федорівна, зубний технік:
– Та кількість агітації, яку висипають нам у поштові скриньки, пхають у двері, лише дратує. Інколи й турбують дзвінками у квартиру та навіть пропонують підписати якісь папери… Я таких одразу проганяю, бо вважаю це порушенням мого права на вибір. Скажу відверто: я не читаю ніяких агіток, бо вважаю це звичайним ошуканством. А на виборчій дільниці викреслю всіх, бо нікому не вірю.
Руслан, волочильник:
– Мені, звичайно, не подобається, коли під ногами валяються купи газет. Вважаю, що потрібно робити справи. А розкидати папірці… ми цього вже наїлися, і навряд чи хтось на це «купується» сьогодні. Але якщо я бачу, що робиться справа, то мені не потрібно читати листівки, вважай, що мій голос вже віддано на користь цьому кандидатові.
Олег, механік:
– Я живу у приватному секторі, тому мені не дуже набридають агітатори. Та якби й носили агітаційні матеріали, я все одно їх не читав би, бо там нема нічого нового – лише поливання брудом опонентів. Чомусь кандидати згадують про нас лише перед виборами. Чотири роки палець о палець не вдарять, проте активізуються за кілька місяців до чергових виборів. Скільки вже можна нас «розводити»? Я живу на Кулебівці, то там перед місцевими виборами обіцяли зробити дорогу. Один бік висипали, а решта так і залишилась невідремонтованою, а за два роки і те, що зробили, знову потребує ремонту. Тож гріш ціна їх обіцянкам.
Зоя Петрівна, пенсіонерка:
– Я читаю агітки, бо шкода тих людей, які носять важкі сумки. І знаєте, вражає та кількість бруду, який виливають кандидати один на одного. Їм треба змагатися у зробленому для людей, а вони компроматами обмінюються. Сором. В мене 86-річний батько живе у Голубівці практично у центрі селища, але дорога там така, що й здоровий не пройде. До церкви зробили дорогу, і то за рахунок громади, а трішки далі – нікому й діла нема. Кажуть, що у виборчих бюлетенях відсутня графа «проти всіх», а шкода, бо жодному з кандидатів я не довірила б свій голос.
Валентина Петрівна, медпрацівник:
– Хочеться порадити кандидатам подивитися на себе збоку. Якби вони це зробили, то самі собі навряд чи сподобались би. Тоді й нас та країну, може, перестали б соромити на весь світ… А взагалі сумно спостерігати за нашими можновладцями, які нічого хорошого не роблять для людей. Оскільки я медик, то висловлю свою думку про реформу, від якої, начебто, всі ми маємо бути у захваті. Насправді ж створили багато проблем і медикам, і пацієнтам. В мене сестра живе в іншій області, яка теж потрапила до пілотного проекту. Після народження в неї маляти, я консультую її за телефоном, бо лікар, котрий ще вчора мав зовсім іншу практику, сьогодні став сімейним, і у дитячих хворобах він нічого не тямить. Інколи через вину таких нашвидкуруч навчених сімейній медицині лікарів робляться помилки, які коштують людям життя…
Тож обираючи нових парламентарів (серед яких більшість – вже не раз обиралися до ВР), треба кожному добре думати, перш ніж опустити бюлетень у скриньку на виборчій дільниці.
Олександр, дизайнер:
– Мені особисто не дошкуляє передвиборча агітація, бо живу я на Решкуті, і до нас не так часто приходять агітатори. Але впевнений, що агітки таки впливають на свідомість деяких людей, котрі не в змозі розібратися хто є хто. Особисто мене це не зачіпає, я нікому не вірю, і принципово голосувати не ходжу, бо якщо навіть обирати менше зло, то з часом воно всеодно перетвориться на такого ж байдужого до людей політика, яких маємо сьогодні. Тож вибори мене не обходять, і я від цього не почуваюся дискомфортно.
Тетяна Іванівна, викладач:
– Для мене кожні вибори – це стрес, бо я дуже добре розумію, що ми є лише інструментом у руках нечесних людей, які всього-навсього користуються нами. Мабуть, легше тим, хто їм беззастережно вірить. Тим не менше, хочеться порадити кожному, хто йтиме голосувати, добре думати. Сьогоднішні кандидати, ставши депутатами, швидко про нас забудуть, а до наступних виборів нам доведеться ходити темними вулицями, розбитими дорогами та дворовими проїздами, а для культурного відпочинку їхати до обласного центру. Немає сенсу сподіватися, що за нас все вирішать і все зроблять. Ми маємо самі будувати громадянське суспільство, де кожен почуватиметься повноцінним його членом.
