Ми, мешканці міста Новомосковська, здебільшого люди поважного віку, ветерани, в відчаї від того, що твориться в нашому місті. Знаємо, що зараз скрізь таке, але коли це торкається особисто, мовчати просто неможливо.
А мова йде ось про що:
В 50-х роках минулого століття, в важкий післявоєнний період, інваліди міста збудували приміщення за адресою пл. Перемоги, 17. Можна сказати зліпили, як ластівки гніздечко. І назва була «Артіль інвалідів», тобто об’єднання побутові.
Там надавались послуги мешканцям міста.
І Новомосковці були задоволені, і працюючі отримували якусь фінансову підтримку для своєї життєдіяльності.
Пізніше сфера послуг розширювалась, відкривались перукарні, фото, телемайстерні,
ювелірні, по ремонту годинників, взуття, та багато інших. Все це згодом перетворилось в міськпобуткомбінат.
Жили люди і раділи своєму життю, але в зв’язку з загальною «прихватизацією» прийшли пани і викупили все. І це приміщення за безцінь продали, а людей на вулицю. Прикро, але втрачаючи своє здоров’я, люди намагались зберегти свої робочі місця.
Але прийшов новий «господар» і всіх по виганяв і почав встановлювати свої порядки. Хто здоровіший, той зміг це пережити. А слабкіші не витримали і пішли в вічність. 25 червня цього року поховали годинникового майстра Єсіна М.М.
Коли його викинули, в буквальному смислі, з приміщення площею 4 м2, за оренду якого вимагали неймовірну суму, у бідного інваліда не витримало серце.
Залишилось двоє неповнолітніх дітей 3-х і 6-ти років, один із яких, теж інвалід прикутий до ліжка.
Слова скінчились…
Панове олігархи! Зупиніться! Майте міру, совість. Хоча ці слова вам невідомі.
Прийде час і за свої дії прийдеться відповідати: не вам, так вашим дітям чи онукам.
Звертаюсь до Вас, матерів цих людей-зупиніть їх!
Стогне Матінка Земля, стогнуть люди від цього кривавого, жорсткого сьогодення. Звертаюсь до Вас депутати, захисники народу.
До речі: в цьому приміщенні є клуб де колись і зараз люди різні за віком, діти беруть участь у гуртках художньої самодіяльності, передають українську народну пісню із покоління в покоління, традиції нашого народу, його духовність.
Тут дуже багато гуртків. Концерти, які проходять при переповненому залі не залишають нікого байдужими. Люди зі сльозами на очах виходили із зали, вдячні культпрацівникам за ті духовні хвилинки радості, за спілкування, адже цього їм так не вистачає. До речі, всі гуртки працюють безкоштовно.
І здається доля цього закладу, напевно така сама.
Ми заздалегідь вдячні тим, хто прочитає нашу сповідь і розділить з нами смуток і переживання, а ще надіємось на підтримку тих людей, які зможуть вирішити наші проблеми.
Небайдужі мешканці міста.