Що посієш — те й пожнеш

Серед українців це одна з найпопулярніших приказок. Втім, не так часто користуємося ми цією мудрою порадою у повсякденному житті, як треба було б. Найчастіше, на жаль, живемо за принципом — своя сорочка ближче до тіла.

Багато хто продемонстрував це під час оголошеної епідемії грипу. Після того, як з екранів телевізорів залунали заклики одягнути марлеві пов'язки, як свідомий громадянин, зробив це одним із перших. І не лише тому, що боявся заразитися — я сам не хотів стати джерелом загрози для оточуючих.

А раптом хтось, маючи слабкий імунітет, підхопить від мене небезпечну хворобу? І скільки ж в цей час мені довелось спостерігати людей, які, чхаючи, кашляючи і підтираючи носа, все одно не надягли пов'язку! А моя знайома у відповідь на моє зауваження категорично відповіла: не буду я нічого одягати, що я — опудало? Тим самим продемонструвавши свою крайню невихованість і неповагу до інших людей. Дикунство…

Іншого разу був свідком прикрого випадку у дворі мого будинку. В недбало закритий люк впав чоловік. Зібралась ціла купа народу — хтось допомагав витягати потерпілого, хтось викликав швидку, та всі без винятку лаяли владу усіх рівнів за недбальство. Звісно, по великому рахунку це правда. Але і доля вини мешканців будинку теж велика. Так, влада байдужа до простих громадян і вона не виконує свої прямі обов'язки, але ж ми також маємо турбуватися про себе. Адже у дворі будинку граються діти, і якщо вони постраждають, боляче буде лише їх рідним, а не владі, і тоді вже ніякі скарги не допоможуть…

Один з героїв відомого російського фільму сказав: «Наше дело телячье…». Не хотілося б, щоб наші громадяни позіціонували себе саме так. А натомість усвідомили, що все велике починається з маленького, а що посієш, те й в решті-решт в збереш. Тож перш ніж нарікати, давайте роззирнемось навколо — що ми зробили для цього світу, для людей, кому допомогли? Як не ділом, то хоча б словом? Запрошую читачів до дискусії.

Возможно Вам будет интересно

От