(народний гумор)
Як і обіцяв у попередній статті, намагатимусь частково висвітлити питання щодо приватизації (купівлі) комунальної власності деякими власниками в обхід законодавства України.
Як стало відомо зі слів учасника нижчеописаних подій І. С. Іванка, у господарському суді Дніпропетровської області розглядаються дві справи щодо приватизації комунальної власності міста Новомосковська в 2007 та 2008 роках орендарями, які, як вони стверджують, набули законного права на викуп (спрощений порядок купівлі комунальної власності без участі інших осіб).
Чим викликана дана публікація, стане зрозумілим в кінці даної статті.
Священне право кожного українця – отримати у приватну власність частину комунального майна – визначено законодавством України.
Однак стосовно нашого міста загальні та спеціальні норми права діють з певними особливостями, недоступними «простому смертному».
Та на перший погляд все починалося ніби законно, а саме: міська рада приймала рішення, якими визначала програму приватизації на визначений період та затверджувала переліки об’єктів, які підлягали приватизації. Органом, який був зобов’язаний інформувати новомосковців та інших потенційних покупців щодо умов приватизації та затвердженого переліку об’єктів, був так званий « Фонд комунального майна».
Для чого це було зроблено? Щоб придбати орендоване майно шляхом викупу, тобто під одного покупця, майбутній власник повинен був, як це передбачено законом України «Про приватизацію», зробити в орендованих приміщеннях невід’ємні покращення, які визначаються експертом, на суму, що перевищує 25 % від залишкової (балансової) вартості такого об’єкту оренди.
Сама схема покращень є доволі заплутаною і включає в себе необхідність складення акту щодо недоліків орендованого майна, виготовлення за згодою орендодавця проектно-кошторисної документації, отримання дозволу на проведення будівельних робіт, які необхідно здійснити… І тільки після цього ставити питання перед власником майна про можливу приватизацію шляхом викупу.
Це за законом.
Але якщо є міцні зв’язки із місцевою владою, то перераховані етапи проходити немає необхідності.
Яскравим доказом цьому слугує приватизація добре відомого магазину «Турбота», що по вул. Радянській, 28.
Так, спритні ділки, заручившись підтримкою чинного мера нашого міста, винайшли хитрий план «прихватизації» цього ласого, та, на моє переконання, цінного для міського бюджету об’єкту.
Для цього їм було необхідно: укласти договір оренди; отримати згоду на проведення ремонтних (будівельних) робіт; зробити видимість їх проведення; подати заяву на приватизацію; отримати висновок експерта про ринкову вартість об’єкта приватизації; отримати висновок аудитора про те, що кошти за проведений ремонт сплачено орендарем. Після цього необхідно оплатити його вартість, а потім перепродати іншій особі, щоб заховати правопорушення від громади та правоохоронних органів.
Все у них можливо і вийшло б, але завадила одна велика заковика, яка, як я вважаю, отримає від правоохоронних органів дещо іншу оцінку, на що і сподіваюсь, пишучи цю статтю.
Для проведення законної приватизації Новомосковською міською радою не було створено органу приватизації, як це передбачено законодавством України, адже на нього покладено обов’язок подавати на затвердження міськраді перелік об’єктів із зазначенням способів приватизації, оприлюднювати інформацію щодо переліку об’єктів, що підлягають приватизації, укладати договори з покупцями та консультувати їх. Також не було оприлюднено перелік об’єктів, що підлягають приватизації та самої програми приватизації.
Цікаво, а яким чином я чи будь-який інший мешканець нашого міста міг дізнатися про те, що можна придбати із комунальної власності, якщо таку інформацію, всупереч закону, не доведено до відома покупців.
А банальне звернення про можливість приватизації цікавого покупцю об’єкту могло наштовхнутися на просту відписку – «У приватизації зазначеного Вами об’єкту відмовлено, так як він не включений до переліку об’єктів, що підлягають приватизації в цьому році».
Виходить, що приватизація об’єктів доступна виключно обмеженому колу покупців, які або орендують її, або голосують за її продаж на сесії міськради.
У свою чергу, покупець, щоб не відходити від наміченого плану «прихватизації» об’єкту, отримав згоду на проведення ремонту, поставив пластикові вікна, щось іще незначне, намалював сплату коштів за ремонтні роботи через підконтрольного владі підприємця, отримав висновок аудиторів про проведення ремонту за власні кошти і домовився про ціну з представником покупця, що було оформлено звітом з експертної оцінки майна, що підлягає приватизації шляхом викупу.
Однак все це було перекреслено висновком експерта, з яким, на мій погляд, банально не домовилися і який серед головного – ціни викупу (продажу) у своєму звіті зазначив, що загальний технічний стан орендованого помешкання є задовільним, ступінь фізичного зносу 40 %.
Крім цього, жодних вагомих, у розумінні закону, покращень у своєму висновку експерт не зазначив, а саме: навпроти відповідних граф обов’язкової форми Звіту (паспорту-сертифікату на об’єкт оцінки) нічого не зазначено, що дає підстави стверджувати, що міський голова В. Літвіщенко у той момент, коли затверджував звіт експерта, а пізніше, підписуючи договір купівлі-продажу за ціною у 361581,60 грн. за 239 м. кв., вчиняв злочин. Адже в цій частині міста («червона лінія») 1 м. кв. на той час коштував понад 2 тис. дол. США. Одним із доказів цього є вартість нової експертної оцінки цього ж об’єкту, зробленої протягом десяти днів після зміни власника.
Скільки коштів недоотримав міський бюджет, кожен зможе порахувати самостійно.
І я переконливо стверджую, що такі випадки непоодинокі.
Міський голова на цьому прикладі повів себе не як господар, а як співучасник злочину. 15 липня цього року, коли буде надрукована ця стаття, відбудеться заключне судове засідання щодо визнання договору купівлі-продажу даного об’єкту незаконним.
У випадку, якщо суд визнає такий договір недійсним, у нас з вами з’явиться шанс (сподіваюсь, вже за керівництва нового мера), повернути в комунальну власність якщо не цей, то, можливо, інший об’єкт комунальної власності.
А для нового міського голови рішення суду буде гарним уроком – як не треба приватизовувати комунальну власність. Звичайно, за умови, якщо після правління нинішнього, така залишиться.
Якщо ж суд, маючи незаперечні докази незаконності приватизації, стане все-таки на захист таких «прихватизаторів», то справедливою є критика судочинства теперішньою владою. І їхні намагання взяти під суспільний контроль судівську вертикаль влади заслуговує на нашу підтримку.
В одній із подальших публікацій маю намір висвітлити проблему виділення коштів на утримання шкіл та дитячих садків міста, а також створена за рахунок батьків різних фондів, створених з відома місцевої влади. Адміністрації шкіл таким чином заробляють на власне утримання.
Скоординувати свої дії та задати питання ви можете за телефоном: 063 442-59-90.
