Нам є що сказати людям

На останній сесії міської ради у кулуарах деякі депутати чи то жартома чи всерйоз пропонували колегам відзвітувати про зроблене, адже майже п’ять років відсиділи у сесійній залі. Але ніхто не оприлюднив цю пропозицію, хоча багато хто знову «нагострив лижі» на наступну каденцію. А почути звіт було б цікаво. Чим займалися наші обранці, що корисного зробили для міста, і чи варто знову віддавати їм наші голоси..

Ми звернулися до молодих депутатів, які пропрацювали лише одне скликання, і запитали у Костянтина Пузиря та Ігоря Олійника про їх депутатські будні.

– Не знаю, це випадковість чи ще один виток моєї долі, бо до Партії регіонів я потрапив випадково, – розпочав розповідь голова міської організації Партії регіонів Костянтин Пузирь. – Так сталося, що я потрапив на збори, де у серпні 2004 року обирали голову парторганізації, а мені запропонували бути заступником у Олександра Івановича Шевченка. Я погодився, і відтоді розпочалася моя робота. Для партійного офісу ми орендували кімнату на площі Леніна,1 – і одразу стали приймати городян.

Місце помітне, повз нас щодня проходила велика кількість людей, і багато новомосковців зверталися до нас за допомогою. Саме тоді я прийняв для себе рішення, що обов’язково буду балотуватися до міської ради і попрацюю на благо своїх земляків. І ще одна деталь, яка підштовхнула мене до цього: я зрозумів, що більшість питань можна дуже швидко вирішити, а не ганяти людей з одного кабінету до іншого, від одного до другого чиновника. Через деякий час до наших лав приєднався Ігор Петрович Олійник, який також вступив до Партії регіонів. Ми почали працювати разом. Зустрічалися з жителями міста. Він спеціаліст по землі, тому надавав новомосковцям багато консультацій з цього питання, дієво допомагав.

Я займався комунальними питаннями: проблеми зі сміттям, ліфти і т.і.

Незабаром відбулися президентські вибори 2004 року, і ми мужньо витримали цю кампанію, тому що коли пройшов другий тур, багато хто відхрестився від членства у партії, та й керівництво партії практично перейшло до мене, тому що тодішній голова О. Шевченко, начальник БТІ, боявся втратити роботу. Тож у третьому турі я практично керував партійним осередком, тобто де-юре цю посаду обіймав Олександр Іванович, а де-факто працював я разом з дружиною Оленою Володимирівною та Ігорем Петровичем. Їздили до Києва підтримувати Віктора Федоровича Януковича, інколи спали на лавочках під ВР… Та найважче було у 2006 році перед виборами до місцевих рад. Ті, хто недавно відхрещувався від партії, спливли на поверхню і зажадали потрапити до місцевої ради. Всі активно стали штовхатися ліктями і готувати списки «своїх» кандидатів. Списки переглядалися, переписувалися, а ми, перевірені часом і багатьма випробуваннями, чомусь опинялися в кінці списку. Потрапили ж до нього такі «зірки», як С. Леонов, В. Тарасюк, О. Хобот … Ми розуміли, що голові настійно рекомендують провести до міської ради «потрібних людей», а нас у будь-який спосіб виштовхати за двері.

Скажу чесно, йдучи до міської ради, я не мав корисливих цілей. Я не бізнесмен, живу у двокімнатній квартирі з дружиною і двома дітьми, і мені знайомі всі міські проблеми і негаразди. Тож було лише бажання хоч якось допомогти рідному місту, його людям.

Тим часом міський голова проштовхував до міської ради «знакових» людей, які були такими для міського голови. Саме через це він останню каденцію мав більшість у міській раді, і йому було легко протягувати сумнівні рішення. До слова сказати, вибори 31 жовтня покажуть, наскільки ці люди знакові. Звичайно, якщо вини балотуватимуться за мажоритарною системою. Якщо ж за списками, то знову зможуть крутити життям міста, як циган сонцем.

Ми таки відстояли свої кандидатури у списку, хоча коли обговорювали кожного кандидата, питали, а що ми зможемо зробити для міста, ми ж не впливові і не знакові люди! Та час показав, що наша робота була спрямована на благо людей, а не на власну кишеню. Сьогодні нам не соромно дивитися у вічі людям. І нічого , що не одразу вникли у систему процесу сесійних засідань. З кожним засіданням ми набиралися досвіду. Хоча система міського голови – роздавати матеріали сесії перед входом до сесійної зали позбавляла нас законного права вивчити попередньо матеріали сесії, розібратися що до чого. Законом передбачено, що ми протягом десяти днів можемо звернутися до будь-якої служби і отримати відповідь, якщо якесь рішення викликає сумнів. У нас такої можливості не було. Часто важливі питання включалися у розділ «різне», тобто наприкінці засідання, коли депутати вже втомилися, і інколи голосували, не розуміючи змісту питання. Ось так і «проходили» незаконні рішення.

Невдовзі ми зрозуміли, що в кожному з них є чиїсь меркантильні інтереси: роздається, а вірніше – застовблюється міська земелька, а потім продається.

Наведу лише декілька прикладів. Так, підприємець О. Мірошник прихопив добрий шмат землі під будівництво у районі м-ну «Карат». Вже не один рік величезний котлован заливає водою, там збираються бродячі тварини, росте смітник і нічого не будується… Або «ЛПР-Груп» – дітище Леонова, Підодні, Рєзника, – до речі, всі депутати міської ради. Теж застовпили землю в районі старої станції швидкої допомоги. Добре, що хоч у них знайшовся інвестор та взамін побудував нову, але вартість землі у центрі міста набагато більша. І таких об’єктів у Новомосковську багато. Взявши землю, потім можна нічого не робити. Ділянка заростає бур’янами, але вона вже комусь належить і чекає свого часу.

Якщо говорити про особисті досягнення, то ми з Ігорем Олійником першими підняли питання, чому у центрі міста у підприємця О. Ткаліча («Терми») з’явився житловий будинок. Ніби оздоровчий комплекс, але ж він там і проживає! Ми стали розбиратися з цією схемою, що ж це за будівля і яке її призначення, та відповіді так і не дочекалися.

Нещодавно ми відбили для міста ділянку поряд з вказаною будівлею, яку дуже хочеться прибрати до рук тому ж таки О. Ткалічу під будь-яким приводом. Хоча було оголошено конкурс на інвестиційний проект – і цю ділянку виграв підприємець фірми, який пообіцяв збудувати для міста житловий будинок і музичну школу. І на останню сесію знову виноситься рішення подовжити оренду цієї земельної ділянки О. Ткалічу. Хіба не нонсенс? Для чого її освоювати, якщо це інвестиційний проект? Знову міська рада вступає у протиріччя з законом. Ми не проголосували за таке рішення, тим самим врятували міський бюджет від грошових витрат у разі судового позову з боку інвестора.

Жодного разу ми не голосували за незаконні рішення по масиву «Самарь». Їх було декілька. Я з самого початку попереджував, що не можна ставити це питання на розгляд, але мене ніхто не почув, бо міський голова, як особа зацікавлена у цьому проекті, порушуючи регламент, вдруге поставив на голосування, до того ж поіменне, пригрозивши, що незгодні можуть залишитися без роботи. Проголосували. Тепер маємо прецедент. Справа по «Самарі» розглядається у суді, і на останній сесії нам пропонували проголосувати за зміну цього рішення, і ми вдячні колегам, що вони його не підтримали. Коли ми вперше не підтримали рішення по мікрорайону, Віктор Іванович обіцяв, що Партії регіонів у місті не буде. Але ми є, працюємо, вирішуючи людські проблеми.

Вважаємо своєю заслугою придбання у місті гідромашини, фракція голосувала за виділення коштів і передачу її управлінню ЖКГ міста.

І я, і Ігор Олійник голосували за закриття гральних автоматів у місті і брали безпосередню участь у заходах з їх ліквідації. Хоча треба зазначити, що повноцінній роботі влада міста не сприяла. Скоріш навпаки. Стало трішки легше тоді, коли я очолив партійний осередок у місті. До цього мені докоряли за будь-яке депутатське звернення, яке дратувало діючу владу.

До сьогодні залишається відкритим питання приватизації підвалів і дахів будинків – я особисто писав безліч звернень з цього приводу, але підвали таки приватизують, що є грубим порушенням закону, адже підвали та дахи знаходяться у власності жителів будинків!

Згадаймо боротьбу мешканців за двір будинків вул. Радянська, 28-30, де підприємець В. Майстренко планував будувати пункт доочистки води. Ми стали на захист людей, там було проведено суботник, а за кілька днів вже діти гралися на новому дитячому майданчику.

Ми з Ігорем Петровичем відстоювали Комсомольський острів, який хотів забрати один з місцевих підприємців. Вважаємо, що його треба виставити на конкурс за умови, що там дійсно буде наведено порядок.

Не голосували ми і за перенос пам’ятного знаку «Літак». Більше того, за підтримки депутата обласної ради О. Міронова виставили намети і збирали підписи проти цього ганебного рішення.

Ще одна проблема, за адресою: вул. Жовтнева,10, де гальмувався процес приватизації, була вирішена завдяки нашій роботі у тісній співпраці з ініціативною групою будинку. Разом нам вдалося припинити гальмування процесу приватизації гуртожитку – люди через багато років отримали можливість приватизувати свої кімнатки.

Підсумовуючи сказане, хочеться закликати мешканців звертатися до депутатів, якщо хочете, щоб ваше питання було вирішено. Не кажу за інших, а ми завжди готові допомагати людям. І могли б зробити більше, але ми були у меншості.

На сьогодні у нас є нова команда комунікабельних ділових людей, які не поїдуть жити за кордон, а хочуть гідно жити у Новомосковську. У місті, де будуть зелені газони, квіти, де буде порядок і спокій.

Вони не дадуть його занапастити. На сьогодні у місті нема господаря, а є царьок. Але існує рівновага. І якщо хтось думає, що він господар життя, то це не так. Нічого вічного немає. Треба завжди залишатися людиною. З собою нічого не забереш. Я добре це усвідомлюю. Для мене найголовніші цінності – це моя родина і сімейний затишок. Хочеться, щоб не лише у моїх дітей, а й у всіх маленьких жителів міста було щасливе майбутнє у процвітаючому, безпечному, благополучному Новомосковську.

Саме над цим і будемо працювати.

Возможно Вам будет интересно

От