Гіркий квітень, як спомин

Двадцять п’ята весна вступила у свої права, двадцять п’ять років минуло з часу страшного вибуху на Чорнобильській атомній станції, а ті, хто брав участь у приборканні некерованого атома, ніколи не забудуть тих подій.

Та й як забудеш, коли втрачене здоров’я нагадує про отримані дози радіації, нещадно проріджуючи ряди учасників ліквідації аварії.

Голову міської громадської організації «Союз Чорнобиль України» Людмилу Леонідівну Ісакову з Гіркий квітень, як споминГригорієм Пилиповичем Бандурком ми зустріли напередодні роковин пам’яті біля пам’ятника чорнобильцям за прибиранням. Їх руками посаджено скромні лісові квіти, побілено бордюри, помито і прибрано пам’ятник. До цього тут попрацювали їх колеги Казимир Адаменко, Василь Живцов, Олександр Кривко, Олег Паламарчук, Степан Качай, які встановили бордюри, засипали землею клумби. Долучилися до підготовки і спонсори, без грошової допомоги яких впорядкувати пам’ятник було б неможливо.

А ввечері, 25-го квітня, учасники ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції зустрілися тісним колом: запалили свічки пам’яті, послухали гімн Чорнобиля та калатання дзвонів, які повернули всіх на двадцять п’ять років назад…

Ні для кого не є секретом сьогодні, що в 1986 році ніхто не питав людей, чи хочуть вони їхати у зону надзвичайної події. Приходила повістка з військкомату — і вже на другий день з речами треба було бути готовим. Лише на місці дізнавалися, куди потрапили. Тільки згодом зрозуміли, на яку небезпеку наражалися, адже у більшості випадків працювали без належних у надзвичайних умовах засобів захисту. Слово «треба» було наказом до виконання. Але тоді вони не думали, що зовсім скоро події повернуться так, що про них забудуть ті, хто посилав їх у пекло, і чим далі у історію відходять ті події, тим менше про них згадують.

Ліквідатори ніколи не вимагали до себе особливого ставлення. Вони не вміють просити і звикли розраховувати лише на себе. За словами Л. Ісакової, сьогодні закон «Про підтримку чорнобильців» виконується лише на 10-20%, а у випадку прийняття законопроекту №7562 вони взагалі будуть позбавлені всіх гарантованих пільг. Але чорнобильці потроху звикають до байдужості з боку влади.

Гіркий квітень, як спомин

Тому й перед річницею трагедії територію навкруг пам’ятника, яку новомосковці щороку вперто затоптують, незважаючи на посаджені на клумбі квіти, доводять до ладу самотужки. Саме через нашу твердолобість клумби довелося перепланувати, встановити меморіальну дошку, для чого необхідно було приймати рішення на рівні сесії міськради, брати дозволи в управлінні архітектури міськвиконкому, відділі культури…

Але світ не без добрих людей. Особливу вдячність голова організації Людмила Леонідівна Ісакова та її заступник Казимир Євгенович Адаменко висловлюють меценатам та всім, хто долучився до доброї справи.

Низький уклін секретарю міської ради Борису Васильовичу Мазуру, генеральному директору концерну Союз-Енерго Віталію Миколайовичу Примаку, депутату ВР Миколі Павловичу Солошенку, начальнику управління культури міськвиконкому Віктору Петровичу Шаликіну, представнику управління соцзахисту населення Сніжані Павлівні Чорнобровкіній, депутатам міської ради від Партії регіонів Костянтину Віталійовичу Пузирю та Наталії Жанівні Сафаровій, депутату обласної ради Вікторії Віталіївні Шиловій.

З «миру по нитці» — і вже є доріжка для пішоходів, меморіальна дошка, розквітають весняні першоцвіти. Та не всі з колишніх ліквідаторів можуть радіти весняній красі.

Пішли у небуття В’ячеслав Кудрявцев, Олег Коновалов, Сергій Желябін, Володимир Хабіров, Ніна Сухно, Віктор Лазаренко та багато інших.

Як і кожного року, 26 квітня новомосковці вшанували пам’ять земляків барвистими квітами на знак вдячності.

Учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС провели у навчальних закладах міста зустрічі з молоддю. В цьому вбачають сенс свого життя, ціну якому вони добре знають.

У день річниці трагедії на Чорнобильській АЕС лилися дзвони над землею, у храмах правилися служби по загиблих та померлих внаслідок аварії. Це дзвони тривоги над землею, які зверталися до розуму, сумління кожного з нас, до всього людяного в наших серцях.

Така трагедія не повинна повторитися.

Можливо, Вам буде цікаво

By