Нещодавно місто сколихнула звістка про рейдерське захоплення Воронівського кладовища (газета «Новомосковська правда» №39 від 25.05.2011 року).
До редакції «Вісника Присамар’я» звернулися читачі, дописувачі газети, просто небайдужі городяни, які висловлювали стурбованість цією ситуацією. Ми друкували на сторінках «ВП» вдячність доглядачеві зазначеного об’єкту – Галині Савеліївні Стець, котра за декілька років змінила на краще територію цього сумного місця, де спочивають наші земляки.
Днями Галина Савеліївна звернулася до нашої газети з листом і проханням оприлюднити інформацію щодо зазначеного конфлікту. (Лист друкуємо зі скороченнями).
«22 травня 2011 року мені зателефонував Роман Горбоносов і попросив з ним зустрітися. Спочатку я подумала, що розмова буде стосуватися питання захоронення, адже знаю, що він є власником пункту ритуальних послуг «Пам’ять», який розташований на 2-му поверсі швейної фабрики. Яким же було моє здивування, коли він повідомив мені, що тепер кладовище належить Райкомунгоспові! Мій дзвінок до міського комунального підприємства О. Громадського, якому ми підпорядковані, прояснив ситуацію, і там мене запевнили, що ніяких розпоряджень щодо змін у підпорядкуванні не було. Тим не менше, наступного дня вранці, коли до мене звернулися люди з приводу захоронення, на кладовищі знову з’явився Роман Горбоносов уже з одним із своїх копачів. Коли я оформила процедуру захоронення, непроханий гість заборонив людям самостійно копати могилу, мотивуючи це тим, що він директор Райкомунгоспу, і люди зобов’язані звернутися до пункту ритуальних послуг «Пам’ять» і вже там укласти договір про копання могили з подальшим встановленням пам’ятника. Емоції згорьованих людей можна зрозуміти, врешті-решт вони таки погодилися на умови самозваного директора, адже у них уже було призначено час поховання…
Наступного дня я займалася на кладовищі щоденними справами. Треба було косити траву, вирубувати старі дерева, приводити до ладу занедбані могили та запланувала вивезти металобрухт (старі пам’ятники та огорожу). Я маю дозвіл від родичів, які, замінюючи пам’ятники на нові, старі залишають для здачі на металобрухт, а за виручені кошти наводжу на кладовищі лад. Та Р. Горбоносов заявив, що і земля, і метал належать йому (Райкомунгоспу), оскільки він є балансоутримувачем. На моє заперечення, що пам’ятники та огорожі не можуть йому належати, адже їх встановлювали городяни за свій кошт, він наполягав на розвантаженні автівки з металобрухтом, який я запланувала здати.
У той день я так цього й не зробила, бо так звані «власники» морочили мені голову до 19.00, і приймальні пункти зачинилися.
Наступного дня, 31.05.2011 року, з даного інциденту я звернулася до прокуратури. Чекаю на відповідь.
Хочу зазначити ще одну деталь. Разом з Р. Горбоносовим приїжджав молодик, який представився Геною і здалеку показав посвідчення «Служба безпеки». Показати ближче, щоб можна було побачити фото і прізвище, він відмовився, пообіцявши, що незабаром я дізнаюся, хто він. Сказав лише, що вони донецькі…
Ось така ситуація. Мабуть, нема сенсу пояснювати, скільки сил довелося мені докласти, щоб вирубати хащі, в яких тонуло кладовище, вивезти сміття, встановити сміттєві контейнери, загорожу, підвести воду. Я доглядаю за братською могилою воїнам-визволителям, пам’ятником жертвам Голодомору, Братською могилою… Звичайно, не обійшлося без допомоги моїх друзів, небайдужих городян, підприємців міста. Всі, хто буває на кладовищі, можуть підтвердити, що воно стало зразковим за останні роки. Я маю багато подяк від керівництва міста, а також від людей, чиї близькі знайшли останній спочинок на Воронівському цвинтарі.
Користуючись нагодою, хочу подякувати всім новомосковцям, котрі допомагали мені в роботі і хочу запевнити городян, що земля на кладовищі була і буде безкоштовною.»
