За народними повір’ями один раз на рік, в ніч під Івана Купала, папороть квітне маленькими, як на кропиві, квіточками, що горять, як вогонь.
Кому вдасться розбудити квітку папороті, для того немає нічого неможливого: він знатиме, де сховані скарби в землі і діставатиме їх без усяких зусиль, як тільки він торкнеться рукою замка, він йому відмикатиметься без ключа, зможе закохати в себе будь-яку дівчину. Але роздобути квітку дуже важко, бо вона квітне всього лише одну мить і пильно охороняється від людей нечистою силою…
Івана Купала — це традиційне свято, яке відзначають в Україні, Росії, Білорусії в ніч на 7 липня. Історично цей день був днем сонцестояння.
Головними атрибутами свята є Купало й Марена.
Купало у слов’ян — Бог літнього сонцестояння, покровитель шлюбу, кохання, продовження роду. Купало походить від слова «купа» — поєднання статей, вступання у шлюб. Також купайлицею називається ритуальне вогнище цього свята.
Марена (Мара) — це богиня темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб, смерті. За давньоукраїнською легендою Мара сіє на землі чвари, брехню, недуги, вночі ходить з головою попід пахвами і вигукує імена людей — хто відгукнеться, той вмирає. Любить душити сплячих та пити їхню кров.
До цього свята молодь заздалегідь готувалась: робили опудала, плели вінки з живих квітів, збирали хмиз. Потім навколо опудал водили танки, співаючи ритуальних купальських пісень.
Дівчата плели вінки з польових квітів і перед заходом сонця збиралися на вигонах біля річок. Увечері або вже пізньої ночі вони опускали на воду сплетені вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці — доведеться їй ще дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, то з тієї сторони й прийде наречений дівчини.
Часто хлопці намагалися впіймати вінки дівчат. Закохані заздалегідь домовлялися про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плела його так, щоб можна було впізнати: або вплітала яскраву стрічку, або велику квітку. Якщо хлопцеві вдавалося зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважалося доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.
Із віруванням у чудодійну силу сонця, води та роси пов’язаний звичай купатися у росі. Так, жінки та дівчата до сходу сонця волочили по луговій траві чисту скатертину, викручували зібрану вологу у відра і вмивалися — «черпали росу».
Крізь купальський вогонь проганяли худобу — «щоб відьми не відбирали молоко та мор не чіплявся», спалювали сорочки хворих дітей — «щоб разом з ними згоріла хвороба».
За народними легендами, на Івана Купала вся нечисть збиралася на Лисій горі в Києві. Вважалося, що оберігають від неї гілки ліщини, вільхи, калини, верби, смереки. Тому ними прикрашали хату, город, поле. А купальські вогні горіли по всій Україні. Їх не гасили, бо вони мали самі дотліти до кінця.
Зберігаючи традиції і дотримуючись їх, святкували Івана Купала і новомосковці біля міського будинку культури. Багатолюдно було тут у цей вечір, і до уваги глядачів міські аматори сцени представили концертну програму, всілякі конкурси та розваги, показ нової колекції театру мод.
Спонсори свята надали фінансову підтримку, і, як зазвичай, діти чекали сюрпризів та подарунків… Та деякі з них виявилися зовсім не дитячими. На зібрані кошти організаторами, крім цукерок та шоколадок, було придбано… губки для миття посуду, серветки для витирання пилу та мило… Чи фантазії не вистачило, чи перемогла практичність, але нагороджені діти виглядали розгублено (на фото нижче). Повсякденні господарські товари навряд чи можна назвати сюрпризом.
Та свято є свято, і всі присутні із задоволенням водили хороводи, веселилися, і вірили, що купальська ніч чарівна і незвичайна. Можливо, цієї ночі хтось із відчайдухів таки знайшов щасливу квітку папороті…
